На згарищі нове життя не зав’язується...

Дорікнути господарям нема за що - бо самих господарів та їхніх дітей-внуків уже немає на білому світі. П’ять років тому на цьому місці сталася одна з найжахливіших побутових трагедій в країні - у вогні загинула сім’я із шістьох осіб. Після цієї біди нове життя тут не зав’язується...

Та приголомшлива  новина чорним круком облетіла всю Україну. У морозну ніч із 3 на 4 лютого, о пів на другу, спалахнула хата сім’ї Данилів. За вікном тоді було -35°. Припускають, аби не застудити дітей, домашні сильно напалили у печі. Через  нібито несправний  комин  зайнялося дерев’яне перекриття, а від нього спалахнула однокімнатна хатина. Пробуджені дідусь з бабусею і матір’ю, перебуваючи у шоковому стані, бігали по палаючій оселі. Про себе не думали - намагалися визволити з вогню і чаду своїх нащадків. Так обпечені діти (опіки вразили 85 відсотків шкіри) опинилися надворі, на морозі. З одного пекла потрапили в інше. І це мало фатальні наслідки. Разом з дідусем Іваном, бабусею Марією, їхньою донькою Іриною попрощалися з життям і внуки-діти:  Галинка, якій цього серпня мало би виповнитися 19, Мар’янчик, два і піврочку,  а згодом - і шестикласник Андрійко. До останнього жевріла надія зберегти йому життя. Уся Львівщина збирала кошти на лікування хлопчика за океаном — школяра доправили у спеціалізовану клініку Бостона чартерним авіарейсом. На жаль, отримані опіки виявилися несумісними з життям...

Місцеві жителі винять у трагедії не піч, а несправну електропроводку. Кажуть, на лічильнику стояли надто потужні запобіжники - витримували 25 амперів. Нібито це не дало зреагувати на нічне замикання у мережі, і через це почала горіти веранда. Але яке це вже має тепер значення? Шість душ не повернеш...

Через два з половиною роки після тієї зимової трагедії у Долинівці помер і син Івана Данила, Василь, що жив по сусідству. Ліг з вечора спати, а вранці не прокинувся.  Його вдова Ірина, яка працює молодшою медсестрою у сільському ФАПі, припускає, що далися взнаки сильні переживання, пов’язані із загибеллю родини...

У перші дні після пожежі на батьковім обійсті Василь зібрав обвуглене дерево на згарищі, вивіз його під ліс і там допалив. З того матеріалу і так ніхто нічого не робив би.

А голий фундамент почала завойовувати кропива. Ніхто будувати на ньому і не збирається. Недобре місце.

- А для чого? І для кого? - риторично запитує пані Ірина, невістка колишнього долинівського ґазди Івана Данила, яка втратила стількох рідних людей.

- Поминальний хрест на цьому місці ставити не будете? - запитуємо жінку.

- У мене хрест на душі...

Щороку перед великими релігійними святами жителі Долинівки поминають у своєму храмі колишніх односельців, чия душа вже на небесах.  П’ять років  у цьому сумному переліку присутня і сім’я погорільців Данилів-Царинських. Убієнних вогнем щодня згадує і молиться за них кожен, хто ходить до сільської крамниці попри залишки їхньої хати…

Фото автора

Сколівський район