"На поруки", або рука руку миє...

Історія з Миколою Мартиненком - це яскравий приклад махрової політичної корупції. Ось вона - у всій своїй огидній "красі"! 


Маю на увазі навіть не рішення судді Солом'янського райсуду Олексія Бобровника. Хоча тут і до ворожки не треба ходити, аби зрозуміти, чим керувався суддя, відпускаючи одіозного екс-нардепа на поруки.

Нагадаю, НАБУ вимагало взяти Мартиненка під варту на 60 діб або внести безпрецедентно високу заставу - 300 млн. грн. Не сумніваюся, що цей пан знайшов би такі грубі гроші, хоча й заявив на суді, що не має.  Але суддя виявився напрочуд гуманним і довірливим. Він зазирнув у чесні очі Мартиненка, який пообіцяв, що тікати не збирається, переглянув переконливий список з 21 політика, що "вписалися" своєю рукою за підозрюваного, і вирішив, що цих агументів цілком достатньо, аби відпустити чоловика на всі чотитри сторони.

Вразив, власне, оцей список підписантів, який, думаю, увійде в історію української політичної корупції.  21 друг Мартиненка. У відомого кіногероя Оушена було тільки 12...

Політична корупція у спрощеному розумінні більшості людей - це те саме, що політична проституція: коли олігархи заради ще більшого незаконного збагачення купують політиків та чиновників. Відтак ті потрапляють у цілковиту залежність і присягають на вірність своєму покровителю. Достатньо один раз взяти гроші, скажімо, за "правильне" голосування у Верховній Раді чи випросити хлібну посаду (наприклад, міністра), і ти будеш відпрацьовувати усе життя. Це як продати душу дияволу, ця угода денонсації не підлягає. 

Прізвища більшості депутатів, які заступилися за Мартиненка, мені невідомі. А ті, що відомі, вже давно не викликають довіри і поваги. Їхня репутація не раз покривалася темними плямами. Але є кілька людей, які до цього часу мали більш-менш добру репутацію. Це і міністр освіти Лілія Гриневич, і її колега міністр транспорту Володимир Омелян, і заступник голови ЦВК Андрій Магера... Тепер зрозуміло, що вони такі ж маріонетки, як і усі інші з цього списку ганьби.