Тож за яких умов гроші платників податків США слід витрачати на Україну?

Пан Тилерсон, держсекретар США і легендарний очільник найбільшої у світі нафтової компанії  “Екссон”, якій він присвятив 40 років свого життя,  поставив публічно кілька днів тому запитання: ”Який сенс витрачати гроші американських платників податків на допомогу Україні?”.  Продовженням цієї цитати мало би бути таке - ”якщо український уряд не зробив до цього дня нічого хорошого для американських платників податків”. Але, оскільки пан Тилерсон від 22 січня є дипломатом, а не бізнесменом, другої частини речення він не виголосив. А за нього виступив речник Держдепартаменту і пояснив, що запитання було чисто риторичним, і не мало на меті те, про що ви всі подумали.


А якби все-таки мало? Чи правда, що український уряд не робив або не робить достатньо для того , щоби найбільші американські компанії, які є найбільшими платниками податків у США, успішно працювали в Україні?

Дві найбільші нафтові компанії США, які водночас входять до списку найбільших платників податків США, “Екссон” і “Шеврон”, намагалися робити бізнес в Україні. У листопаді 2013 року “Шеврон” підписав угоду про розподіл продукції на Олеському родовищі сланцевого газу з урядом Азарова. Янукович це робив, щоби міжнародні кредитори, в тому числі МВФ, думали, що він є самостійною політичною фігурою, і охоче давали кредити. Але він насправді працював на Кремль і тому організував за допомогою одного з впливових депутатів від “Свободи” обструкцію роботі «Шеврона» на місці самого родовища, тож до реального видобування газу так і не дійшло, на радість Москві. А що за саботажем стояв Янукович,  важко  було довести.

2012 року «Екссон»  разом із трьома іншими компаніями дістав від того ж уряду ліцензію на буріння свердловин на Скіфській площі, на захід від південного узбережжя Криму. Це одна з чотирьох морських ділянок на південь від Криму, яка перебуває в ексклюзивній економічній зоні України, і саме тому український бюджет діставав чималу вигоду.  Вже при підписанні угоди у липні 2012 р. уряд Азарова дістав 335 мільйонів доларів від «Екссон». Власне, Росія вдалася до незаконного приєднання Криму в тому числі й через бажання контролю над цією економічною зоною.  Оскільки після захоплення Криму Росією у березні 2014 року  США ввели санкції, «Екссон» ці гроші втратив, бо будь-які роботи на Скіфській ділянці припинилися.

Якщо «Екссон» і «Шеврон» втрачають гроші,  вкладені в Україні, то зменшується загальний прибуток цих компаній, і вони менше відраховують податків до бюджету США. Тож чого американські платники податків мають любити Україну і витрачати на неї гроші, якщо американські компанії через Україну гроші втрачають? Оце і є тим реальним запитанням, яке простий як правда техаський хлопець Ті-Рекс хотів би поставити, якби раптом не став на схилі своїх років дипломатом.

Можна відповісти, що «Екссон» втрачає гроші в Криму через дії Росії. Але чому тоді «Шеврон» не видобуває газ у Львівській та Івано-франківській областях, як було передбачено угодами 2013 року? Адже ці області не окуповані Росією. «Шеврон» забрався, бо уряд підняв ренту втричі і тим суттєво змінив дохідність угоди для «Шеврона». А головою хто мав думати? Це для шахрайських схем Онищенка слід було ренту підвищувати, а не для всесвітньо відомих фірм,  від яких уряд і так діставав понад 60 відсотків при розподілі продукції.

Ще не пізно це зробити і зараз: гарантувати, що дохідність проектів з американськими нафтовими компаніями буде для них не меншою, ніж у підписаних угодах 2012-2013 років. Оскільки в Криму через окупацію це не можна зробити, слід зосередитися на Олеському родовищі для «Шеврона» і довести ділом, а не словом, що угода виконується. І ця співпраця з «Шевроном» мусить бути взірцевою. Тоді і Рекс Тилерсон повірить, що з урядом України можна мати справу. Після цього всі чотири ділянки на шельфі Криму слід запропонувати на умовах дохідності,  доведеної з «Шевроном»,  американським компаніям. По-перше, щоби в них була зацікавленість у поверненні Криму під контроль Києва. По-друге, щоби позбутися  газової залежності від імпорту ( тим більше що капіталовкладень, яких потребують такі проекти, в українського бізнесу все одно немає). Інакше можна чекати на деокупацію Криму десятиліттями.