«Грандіозний, бо реалізований»

27 серпня Богданові Ступці виповнилося б 75 років.


Його кінодебют став вибухом — у «Білому птахові з чорною ознакою» у 1971 році. На Міжнародному кінофестивалі в Москві журі на чолі з Акірою Куросавою удостоїло цей фільм Золотого приза. Та найперше Ступка — таки театральний актор, а кінематограф пожинав плоди його неймовірного таланту, викристалізуваного саме на сцені. Недарма сам Маестро казав, що, перегравши царів, гетьманів, генералів і вождів, улюбленими вважає три театральні роботи — Микола Задорожний в «Украденому щасті» Франка, Тев’є-Молочник у «Тев’є-Тевелі» Шолом-Алейхема і Войницький у чеховському «Дяді Вані».

   Уперше я побачив його в «Украденому щасті» у Театрі імені Марії Заньковецької, коли був іще школярем. Це було потрясіння. Геніальна драма Івана Франка, геніальна постановка Сергія Данченка, геніальні декорації Мирона Кипріяна, геніальний Ступка у ролі Миколи Задорожного. Недарма саме цю постановку «перевіз» Данченко у Київський театр імені Івана Франка, коли очолив його, «прихопивши» зі собою Анатолія Хостікоєва, Віталія Розстального і, звісно, Ступку. Але Богдан Сильвестрович за всієї закоханості у театр ім. Франка назавжди залишився заньківчанином. Якось на запитання, що для нього є Театр імені Заньковецької, відповів вичерпно: «Усе!». У 1970-ті подивитися на заньківчанське диво Богдана Ступку у Львів приїздили театрали зі всього Союзу.

Зі спогадів і роздумів Богдана Ступки

Про дитинство:

- Сиджу в негоду в селі біля вікна, дивлюся — якийсь дядько в кожусі і чоботах  проходить повз. Дощ припиняється, я пірнаю в дідів кожух,  кирзаки і кидаюсь на вулицю — зображати незнайомця. Любив показувати різних кульгавих, людей з парасолями, знайомих з характерною ходою.

Про нагороду за кращу чоловічу роль у фільмі режисера Кшиштофа Зануссі «Серце на долоні», отриману в Римі:

- Зал аплодував мені більш як 15 хвилин, а я, Зануссі і продюсер стрічки Олег Кохан стали посеред залу і кланялися на всі боки. Італійці кланялися нам. Коли мені вручали приз, я сказав, що передчував, що десь повинен отримати міжнародну нагороду — чи  в Голлівуді, чи в Парижі, чи в Римі. І радий, що це сталося саме на цьому фестивалі.

Про свята у родинному колі:

- Як я це люблю! Почуваюся, як дон Корлеоне. Я їх збираю, коли отримую якісь гроші. Мовчу і дивлюся на них. Сиджу, як у кіно, як Марлон Брандо! Сидиш, дивишся — діти бігають. А мені так приємно, що вони всі тут разом. Це була моя мрія.

Про прожите і пережите:

- Вважаю, мені пощастило! Відчуття, що все вже бачив і все знаю, нема. Усе цікаво. Особливо тепер, коли доводиться багато ганяти світом. То тут, то там, з одних зйомок на інші, з кіно на сцену, зі сцени в кіно... Радію сонцю, дощу, так. Так... А ось життю? Життя, воно до схилу котиться... Нецікаво. Що за радість — наближатися до смерті і піти в інший світ? Усе вдалося: народження, дитинство, юність, зрілість, а от старість не вдалася. Болячки, зморшки з’являються, сили вже не ті. Яка радість? Раніше зіскакував з дивана, тепер ледве піднімаюсь.

Про Богдана Ступку

   Сергій Якутович, художник:

   - Богдан Ступка — грандіозний, бо реалізований.

   Сергій Гармаш, актор, партнер Богдана Сильвестровича у фільмах «Свої» і «Дім»:

   - В Аргентині є Марадона, в Чорногорії — Кустуріца. В Україні — Ступка.

   Євген Коваленко, народний артист України, керівник ансамблю «Кобза»:

  - Для мене Богдан Ступка — це і є Україна.

   Тигран Кеосаян, режисер фільму-фантазії «Заєць над прірвою», в якому Ступка зіграв Брежнєва — не гротескно-комічного, а закоханого в англійську королеву генсека:

   - Коли відходить геній, то не те що сумно, це невідворотно, цю втрату неможливо виміряти ніякими мірилами. До цього неможливо звикнути.

   Колись Богдан Сильвестрович зізнався, що хотів би померти в той же день, що і його мама Марія Григорівна, з якою він навіть народився в один день. Вона померла в ніч з 23 на 24 липня 2007 року. Геній — у ніч з 21 на 22 липня 2012 року. Забракло одного дня.