Українські виклики батька польських реформ

Не знайшовши свого доморощеного Бальцеровіча, Україна звернулася по допомогу до Бальцеровіча польського. Пан професор став, поряд із екс-міністром фінансів Словаччини Іваном Міклошем, співголовою новоствореної Групи підтримки реформ. А ще президент України Петро Порошенко призначив Лєшека Бальцеровіча своїм представником у Кабінеті міністрів. “Я прийняв це рішення, тому що глибоко переконаний: Україна є стратегічно важливою для нового порядку в Європі, який з'явився після розпаду СРСР”, - пояснив свою згоду на пропозицію з Києва Бальцеровіч.

Чому саме запросили Бальцеровіча, зрозуміло. Це ж легендарна постать, батько успішних, фактично взірцевих польських реформ! Якщо дав собі раду з господаркою у Польщі, міркують у Києві, чому б йому не впоратися з українською? Утім, не все так просто.

Сучасна Україна - зовсім не Польща початку 90-х років минулого століття, яку ставив на рівні ноги Бальцеровіч... Головна відмінність - відсутність у тодішній Польщі та наявність у нинішній Україні олігархів. Роблячи справжні реформи, неможливо не зачепити їхні інтереси, економічні та політичні... Бальцеровіч із ситуацією в Україні знайомий відмінно, тож про можливий спротив наших олігархів реформам знає. Якщо, попри це, погодився на пропозицію з Києва, значить, має секрет “протиотрути”. Можна припустити, що серед цих «ліків», зокрема, чесна і прозора приватизація великих державних підприємств, які досі залишаються олігархічними годівницями.

Загалом, рецепти Бальцеровіча добре відомі. Пан професор завжди говорить, що держава мусить жити по коштах. Бажано - з бездефіцитним бюджетом. Податки збільшувати не варто, вважає Бальцеровіч, бо високі податки відлякують потенційних інвесторів. (Прямі закордонні інвестиції, за Бальцеровічем, - одна з головних складових успішних економічних реформ). Значить, для того, аби скоротити розрив між поки що не достатніми доходами і надмірними витратами, треба скорочувати витрати... Цей виклик, соціальний, стане для Бальцеровіча не менш важким, ніж виклик олігархічний.

Так звана шокова терапія 90-х років у Польщі (ціни “відпустили”, а зарплати не росли, їх навіть штучно стримували) тривала відносно недовго. Та й поляки, які тоді щойно позбулися комуністичного режиму, були готові потерпіти... Попри успіх реформ Бальцеровіча, певна частина населення сусідньої країни досі його люто ненавидить. Бо когось тоді звільнили з непоганої державної роботи, а хтось мусив рахувати грошики, аби заплатити за “комуналку”... Так звані українські реформи тривають уже чверть століття. Людям не легше, ніж на початку 90-х у Польщі, ось тільки результату чомусь не видно... Тому маю сумнів, що більшість українців готова до якоїсь “шокової терапії”. Соціологія показує, що готові радше йти за популістами, які знову обіцяють дешевий газ. Цю соціологію Бальцеровіч добре знає... Але чи врахує?

Іще один великий ризик для Бальцеровіча - досить своєрідна парламентська коаліція. Реформи пана Лєшека були втілені у життя багатьма законами, які приймав польський парламент. Чи голосуватиме за реформаторські напрацювання Бальцеровіча і К парламент український? У цьому є великі сумніви. Ми бачили, як коаліція, у якої начебто вистачає голосів, призначала прем'єром Володимира Гройсмана. Якби не голоси позафракційних депутатів, підконтрольних олігархам, “коаліціада” і “прем'єріада” тривали б досі...