Демарш Абромавичуса – якщо не мат, то шах фігурі президента

Знаменитий термін “любі друзі” народився 5 вересня 2005 року. Його автор — тодішній держсекретар Олександр Зінченко. На жаль, горезвісний термін пережив свого автора...  


Недавня резонансна прес-конференція міністра економічного розвитку і торгівлі України Айвараса Абромавичуса один в один нагадує прес-конференцію Зінченка. Просто якесь дежавю. Нагадаю, у 2005-му, через неповний рік після Помаранчевої революції, Олександр Зінченко звинуватив найближче оточення президента Ющенка у корупції, кумівстві, узурпації влади. І назвав “любих друзів”- тодішнього секретаря РНБО Петра Порошенка, першого помічника Олександра Третьякова і лідера парламентської фракції «Наша Україна» Миколу Мартиненка. Як кажуть, знакові всі обличчя... Хочу нагадати цитату Зінченка: «Результат зусиль сотень патріотів України намагається використати у власних цілях невеличка групка авантюристів від політики. Утворивши кланове LTD,  вони крок за кроком реалізовують план максимально використати владу для власного накопичення капіталу, приватизувати й привласнити те, що тільки можливо. Мета — монополія, перебирання владних повноважень до своїх рук. Якщо не зупинити ці процеси жорстко і вчасно, в країні відбудеться контрреволюція».

На жаль, тоді Ющенко не почув пророцтва свого держсекретаря. Чим це закінчилось, ми знаємо. Тотальне розчарування і як наслідок - обіцяна Зінченком “контрреволюція”. До влади прийшла кліка Януковича, яка, до речі, повторила і примножила помилки “папєрєдніков”. Одна з головних помилок — захланність тих, хто дорвався до влади. Небажання цією владою ділитися,  невміння чути своїх опонентів і найважливіше — своїх громадян. Революція гідності змела  Януковича з його “любими друзями”, які, щоправда, мали іншу назву - “сім’я”. Але атмосфера кумівства, жадібності, непереборне бажання контролювати грошові потоки, про що, власне, казав на прес-конференції міністр Абромавичус, ніяк не вивітряться з кабінетів на Банковій і  Грушевського. 

Чесно кажучи, не розумію, чому Порошенко не зробив жодних висновків і не засвоїв політичних уроків. Чому  так сліпо наступає на старі граблі? Вкотре хочу процитувати Вінстона Черчілля: «Відмінність державного діяча від політика в тому, що політик орієнтується на наступні вибори, а державний діяч — на наступне покоління».  Схоже, українські політики навіть до наступних виборів можуть не дотягнути. 

Демарш Абромавичуса — це  не просто тривожний дзвінок для Порошенка, це вже набат. До цього часу президент вдавав, що впритул не бачить внутріполітичної кризи. Наразі йому вдавалося гасити скандали, навіть ті, які вибухали публічно. Згадаймо огидну сварку Саакашвілі і Авакова, претензії до генпрокурора Шокіна, конфлікти в коаліції. І якщо раніше центром корупції, своєрідною мішенню був уряд, і Порошенкові ці розбірки були на руку, то після протесту Абромавичуса стріли полетіли в Адміністрацію президента. Усім стало очевидно, що і Яценюк зі своїми “любими друзями”, і Порошенко зі своєю фатальною кадровою політикою — два чоботи пара. Наслідки відомі — тотальна зневіра. Двічі це призводило до революцій. Як часто лякають нас політологи — третього Майдану Україна не переживе. 

Та наразі революційної ситуації в країні немає. Якщо два роки тому українці хотіли скинути Януковича і компанію, то зараз йдеться про те, щоб теперішня влада не перетворилася на попередню. Люди ще не готові змінювати владу, вони все ще сподіваються, що влада сама якісно зміниться. Адже і змінювати, за великим рахунком, нема на кого. Варіантів небагато: або радикали та популісти, або чергова контрреволюція. В обох випадках Росія буде задоволено потирати руки. Тому змінювати і владу, і Україну треба еволюційно, але невтомно і наполегливо. І це нині - основне завдання громадянського суспільства!