Ти не пішов – ти прочинив двері у нашу пам’ять

Згадайте світлими словами і думками нашого друга та колегу Омара УЗАРАШВІЛІ

Пишу ці слова, і клавіші обпікають пальці. Болем, тугою і диким несприйняттям. Пишу, а у вухах — знайомий звук за спиною: клавіатура аж надривається, лише на мить замовкаючи — наче віддихується. У ці мовчазні миті Він ловив чергову стрімку думку і знову шумно впечатував її у свій текст. Здавалося, Він постійно кудись квапиться, так, наче Йому ніколи розмінюватися на передишки, ніколи обертатися назад, бо попереду — воно, ще не звідане і нерозвідане життя.

Тепер зрозуміло, звідки ця нестримна жага. Він квапився жити, пройти кожен сантиметр відміряного йому шляху так, щоб не для відмазки, не для галочки перед собою чи тими, хто був йому дорогий.

Якось у дружній розмові Він зізнався, що бували моменти, коли замислювався: «Хтось, хто не розумніший, а нагліший і безпринципний, зробив блискучу кар’єру, насолоджується розкішнішим життям. То хто з нас невдаха, питається, - я чи вони?». Їх не беруся судити. А тобі, друже, скажу: «Ти — не невдаха. Ти достойно проніс свій хрест, залишивши по собі світлу пам’ять, чудового сина, і розуміння того, що ціна справжньої людини вимірюється не у кар’єрних сходинках і не у грошах.

Ти не шукав спокою. Але він знайшов Тебе. Хай Тобі буде затишно там, в іншому вимірі.