Якщо в олігархів «щось пішло не так», це – добрий знак

Невже і в Україні багаті почали плакати? Ну, якщо не плакати (згодна, перебір), то принаймні нервувати.


Народний депутат Сергій Лещенко оприлюднив інформацію про таємний “зліт” українських багатіїв. 1 серпня “група товаришів”, серед яких були Ринат Ахметов, Сергій Тарута, Віктор Пінчук, Василь Хмельницький, Юрій Косюк, у ресторані найдорожчого готелю Києва «Хайят» зібралися на “таємну вечерю”. “Частина учасників зірвалась з відпочинку на цю зустріч, частина — не долетіла, як Костянтин Жеваго, який був представлений своєю довіреною особою. Був представник від Євгена Уткіна. Валерій Хорошковський був на телефонному зв’язку з одним з ініціаторів зустрічі”, — написав Лещенко. Порядок денний: “в країні йде щось не так” та “як впливати на владу”, щоб знову все було як треба. 

Виходить, 23 роки в країні для цих панів було “все так”, і раптом “щось пішло не так”. Це мені нагадало анекдот про всесвітній зліт феміністок, на порядку денному якого стояло лише два питання: “Усі чоловіки — козли” і “Знову нема що одягнути”. Так і з нашими олігархами — при владі, на їхню думку, опинились “козли”, що заважають їм жити, тобто надалі збагачуватися. Якщо першу проблему вони не вирішать, то з другою (“знову нема що вдягнути”) їх “задовбають” дружини та коханки...

А якщо серйозно, то ця новина мала би потішити простих, або, як любив говорити Віктор Ющенко, маленьких українців. Якщо влада бодай хоч трохи наступила на хвіст олігархам і вони почали метушитися, це означає, що обіцяний процес деолігархізації пішов. Вочевидь, призначення Саакашвілі, який хвацько взявся за боротьбу з економічною і політичною корупцією (а це одна з неодмінних умов комфортного існування олігархічної системи), історія з Коломойським, якого позбавили державної “соски” в “Укр­нафті”, обмеження інтересів Фірташа на газовому ринку, “шорохи” в Генпрокуратурі, спроба створити чесну міліцію і таке інше насторожили українських товстосумів. Ані війна, яка триває в Україні вже понад рік, ані затяжна економічна криза, від якої більшість українців відчутно збідніли, тривалий час олігархів не бентежили. Давали собі раду. І раптом “щось пішло не так”... А всього лиш держава спробувала десь-не-десь захистити власні інтереси.

Одразу після Революції гідності відомий американський політолог Збігнєв Бжезінський дав пораду новій владі “переконати” десятьох найбагатших людей України, які свого часу за безцінь прибрали до рук державні монополії, скинутися по мільярду доларів на відбудову економіки держави. На жаль, до слушної поради ніхто не прислухався — ні нова влада, ні олігархи. А даремно. Якби вони хоч раз у житті подумали про інтереси “дійної корови”, якою є для них Україна, а не тільки про свої статки, що осідають в офшорах, то, може, і не треба було б так нервувати, як за вечерею у готелі “Хайят”. Може, варто нарешті інвестувати у державу, у її розвиток та модернізацію, у створення нових робочих місць. Зрештою, для початку просто платити усі належні податки. Якщо вже бракує ідейного патріотизму, то, може, з’явиться економічний патріотизм. Хоча б з огляду на інстинкт самозбереження, тобто збереження своїх капіталів. Якщо держава буде слабкою і вразливою, то і їхній капітал буде танути. Олігархи — не найдурніші люди, повинні розуміти, що плутократія (лад, за якого влада належить найбагатшим представникам панівного класу) до добра країну не доведе. 

Кардинал Любомир Гузар у своїй статті “Як бути багатим?” пише, що ми помилково називаємо українських мільярдерів “олігархами”. “Класичним прикладом олігархії є Венеціанська республіка середніх віків, у якій державою керували об’єднані багаті громадяни, — пише Любомир Гузар. — Вони ставили собі за мету — республіка має бути мілітарно сильною, з високим рівнем культури, одне слово — дбали про загальне добро. Ці відповідальні державні мужі називалися олігархами”. Нашим “олігархам”, зокрема і тим, що при владі, до державних мужів ой як далеко... Власне, є небезпека, що в нинішніх реаліях спроби деолігархізації можуть закінчитися тим, що на зміну старим зажирілим багатіям прийдуть молоді, голодні. Такі собі новітні курченки... Деякі тривожні сигнали вже є. Як, наприклад, спроби перерозподілити енергетичний ринок України на користь Григоришина, який є давнім бізнес-партнером Порошенка. Чи скандали, які вибухали навколо “любих друзів” Яценюка. Наприклад, того ж Мартиненка... Наступити на хвіст іншим значно легше, ніж стати на горло власним інтересам.