Замість кисню наша школа дихає «оксигеном»...
Розколоти “горішок знань” нинішнім українським школярам не під силу. Про це переконливо свідчать результати цьогорічного Зовнішнього незалежного оцінювання.
Як розповів в інтерв’ю “ВЗ” директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук, “із жодного предмета ЗНО абітурієнти не показали тих результатів, про які можна було б говорити у “рожевих тонах”, запевняти, що надаємо якісну освіту, забезпечуємо високий рівень знань”.
І це при тому, що тести ЗНО, як мені здається, розраховані на посередній рівень знань. Коли я вчився у школі, ми на випускному іспиті з літератури не одну з кількох відповідей вибирали (це ж і вгадати можна, — бо ж відповіді є фактично підказкою!), а писали твір. От цікаво, що буде, якщо сучасним випускникам запропонують твори писати?
«Зруйнувавши понад двадцять років тому радянську систему освіти, ми так і не провели реальних реформ, — констатує пан Лікарчук. — Загальна кількість годин із математики, фізики, хімії у загальній середній школі... просто мізерна”. Поспішне, бездумне “реформування” включало в себе й написання начебто новаторських шкільних підручників. Деякі з них стали катастрофою. Пам’ятаю свій шок, коли, відкривши шкільний підручник із хімії, побачив там замість звичних слів “кисень”, “водень” і “сірка” загадкові терміни “оксиген”, “гідроген” і “сульфур”... “Мудрі” автори підручника відштовхнулися від латинських назв цих хімічних елементів. Мовляв, якщо позначаємо ці хімічні елементи латинськими літерами O,H та S, то нехай вже так і називаються... Не врахували мудрагелі, що це не хімічний факультет інституту, а середня школа. Пояснити, що атмосферне повітря складається головно з азоту і кисню, школяреві можна. Зрештою, є “кисневе голодування”, “кисневий коктейль”... Якщо ж переконувати учня, що для його життя необхідний таємничий “оксиген”, то нічого, крім глибокої відрази до хімії, не доб’єтеся...
«Реформи» торкнулися також методики викладання. У середній школі запровадили фактично вузівську систему. Домашні завдання якщо й задають, то не перевіряють (або перевіряють вибірково), оцінюють не те, як діти засвоїли кожен урок, а тему в цілому... У вишах такий підхід спрацьовує, студенти доросліші, тому більш відповідальні. Але у школі необов’язковість виконання домашнього завдання — це дуже погано! Діти є різні. Є й такі, які “необов’язкові” домашні завдання мають у носі...
Якщо візьмемо, до прикладу, історію, то це ще півбіди. Одну тему прогуляв, наступну вивчив, а потім і попередню самостійно підтягнув... З математикою такий фокус не проходить! Тут кожна наступна тема “чіпляється” за попередню. Щось не зрозумів, не засвоїв, — і вже маєш проблеми на наступному уроці. І так далі, поки дитина не вирішує, що вона “не має здібностей” до математики, і не посилає її куди подалі разом із вчителькою... Математика є ключовою при вивченні шкільних курсів фізики, хімії, астрономії. “Випавши” з математики, учень згодом не зможе “розкусити” і ці предмети... За результатами ЗНО, найгірша ситуація в Україні саме з предметами математично-природничого циклу, а також із іноземними мовами.
Як розповів пан Лікарчук, “11 тисяч, або кожен сьомий учасник ЗНО з англійської, не зміг відповісти на 10 завдань тесту. Майже 100 осіб не змогли відповісти на жодне питання. Ще гірша ситуація з тією частиною, де абітурієнт мав написати лист іноземною мовою. Чверть майбутніх вступників узагалі нічого не написали”. На відміну від математики, у вивченні іноземних мов досвід радянської школи не пригодиться. Окремі талановиті вчителі тоді траплялися, але в цілому владі на якісному викладанні англійської чи німецької не залежало... Зараз начебто і методики прогресивні запровадили, і теми, які школярі “проходять” з іноземної, більш відповідні (про демонстрацію на московській Красній площі вже англійською не розповідають) — а віз і досі там. Знання “взагалі” начебто є. Але знань, достатніх для того, аби написати іноземною простенького листа, немає...
Я не філолог, але свою дилетантську думку висловлю. І в радянській школі, і в українській надто захопилися розвитком “навичок мовлення” — і надто мало уваги приділяють основам граматики. (Маю на увазі “характерну для конкретної мови сукупність правил, за якими слова об’єднуються у змістовні фрази і речення”). У принципі, аби висловлювати свою думку тією ж англійською, достатньо кількох сотень слів. Та навіть сотні — найпоширеніших. Зрештою, завжди можна підібрати синонім, або заглянути в словник... Але якщо ти не знаєш, як сказати “був”, а як “буду”, як сказати “ходила”, а як “піду”, то так і не заговориш. Навіть якщо запам’ятаєш кілька тисяч англійських слів.
