Ведмежа послуга від федераста Медведчука

Там, де “намалювався” Медведчук, варто чекати чергової підлоти. Нічого доброго від переговорів за участі таких екзотичних осіб, як Кучма, Медведчук, Шуфрич, Бородай, Царьов, чекати не варто.


Не знаю, кому з радників Порошенка (можливо, Ложкіну, який давно знається з путінським кумом Медведчуком?) стрілило в голову посадити за стіл переговорів під прапором сепаратистів цих діячів. Я б на місці президента таких радників під трибунал віддала. Бо цей політичний непотріб компрометує не лише президента України та його мирний план, а й ганьбить Україну як державу. Це плювок Майдану, який боровся саме за те, аби в нашій державі забули, як страшний сон, про таких горе-політиків, як оці “переговорники”. Хтось може заперечити, мовляв, для досягнення мети усі засоби добрі. На жаль, є великий сумнів, що мети буде досягнуто.

Так званий мирний план Порошенка наперед був приречений на провал. Хоча б тому, що, на відміну від України, яка справді зацікавлена у припиненні збройного протистояння на сході, Росія має зовсім інший інтерес — їй потрібна війна. Війна, яка має змусити Україну рано чи пізно пристати на умови Москви. Ці умови давно озвучені.

Кремль вимагає від Києва змін до Конституції, а саме: з унітарної держави зробити федеративну, де кожен суб’єкт федерації повинен отримати від Києва таку автономію і такі повноваження, щоб, зокрема, самостійно вибудовувати двосторонні стосунки з іншими країнами. Іншими словами, розчленувати країну і поділити її між сильнішими сусідами. Не вдалося проковтнути всю Україну, Москва зазіхає на так звану Новоросію. Про це Путін не раз говорив публічно.

Якщо Порошенко дав добро на ці “переговори”, чим, по суті, легалізував сепаратистів, то це може означати, що Захід нас здає, а відтак президенту нічого не залишається, як шукати хоч якогось порозуміння з Росією. Наразі виглядає, що Путін виграє на геополітичному фронті. Гнила (інакше не можу її охарактеризувати) Європа не готова жертвувати своїми меркантильними, тобто бізнесовими, інтересами заради України. Не хоче вона сваритися з Путіним та запроваджувати жорсткі санкції. Навпаки, готова жертвувати інтересами України, яка має заплатити за достаток і спокій егоїстичних європейців. На жаль, їхня історична пам’ять виявилася дуже короткою... Тріумфальний візит Путіна у Відень — красномовне підтвердження цього!

По суті, Україну залишили сам на сам з агресором (лише Америка ще дриґається) і дали зрозуміти, що війна на сході — це наші внутрішні проблеми. Оці мерзотні переговори свідчать про те, що Україна таки пішла на поводі у Путіна. Він намагається нав’язати і нам, і Заходу думку, що війна на сході — це внутрішній конфлікт, до якого Росія не причетна. І це йому частково вдалося, бо сторони конфлікту сіли за стіл переговорів, при цьому лідери сепаратистів виступають як суб’єкти діалогу, а представники Росії (посол Михайло Зурабов) і ОБСЄ (Хайді Тальявіні) — як посередники.

Сам факт переговорів з терористами-сепаратистами дає підстави припускати, що Україна готова на компроміси з ними. Тобто готова щось здати. Питання, що? Оскільки за “круглим столом” сидить Медведчук, який є давнім прихильником федералізації з правом суб’єктів федерації на самовизначення, то, швидше за все, у цьому напрямі і йтиме розмова. Та будь-які компроміси з Росією загрожують небезпекою втрати якщо не території, то частини суверенітету. Це добре знає колишній президент Грузії Михаїл Саакашвілі. За його словами, конфлікт у Донецьку й Луганську як дві краплі води схожий на війну в Абхазії 1992—1993 років. “Тоді Шеварднадзе підписав три угоди щодо перемир’я, й кожного разу Росія використовувала це для перегрупування сил і захоплення нових територій”, — каже автор грузинського дива.

Не визнавати, що на сході йде справжня війна проти України, це ховати голову у пісок. Сподіватися, що Росія піде на компроміси щодо України — самих себе дурити. Вмовити войовничих сепаратистів скласти зброю — марна затія. Швидше за все, Україні запропонують вибір без вибору — або медведчуківська федералізація, або друге Придністров’я з російськими “миротворцями”. Якщо хочемо зберегти і обличчя, і територію, треба не балакати, а воювати! Майдан переміг лише тоді, коли закінчились гнилі компроміси!