Влада шукає в опозиції тих, хто «хоче і може»...

Єврореволюція явно затягнулася. Бліц-кригу не вийшло. Янукович, переживши у 2004 році стрес під час Помаранчевої революції, загартувався і став революційностійким.


Світла в кінці найдраматичнішої політичної кризи в новітній історії України, на жаль, не видно. Жодна зі сторін протистояння не готова до принципових компромісів. Безпорадною виглядає Верховна Рада. Зрештою, чого чекати від скомпрометованого, не раз “зґвалтованого” президентом парламенту?

Влада діє за принципом: півкроку назад, два — вперед. А людям на Майдані відступати просто нікуди. Та й втрачати нічого, окрім самого Майдану. Занадто далеко зайшов громадянський конфлікт. Точка неповернення перейдена. Вбивства активістів, катування громадських діячів, арешти та антинародні “закони”, махровий сепаратизм — українська влада вже, не маскуючись, всьому світу показала своє справжнє обличчя. Світ жахнувся, а Майдан озлобився та радикалізувався. Неадекватна реакція влади на протести людей лише утвердила протестувальників у правильності та незворотності своїх дій.

Але час грає не на руку революціонерам. Майдан втомлюється, виснажується фізично і морально. Коли відбуваються активні дії, загострюється силове протистояння, це мобілізує людей, підживлює бойовий дух. Та й влада тоді стає більш зговірливою, принаймні починає звертати увагу на опонентів. Інша річ, що кожного разу дурить, маніпулює, але хоч не ігнорує. Гірше, коли Майдан перебуває у стані очікування, пробуксовування. Бачимо, Янукович знову затягує час. Не тому, що не знає що робити чи чекає підмоги з Кремля, як дехто думає. Виглядає на те, що влада обрала іншу тактику. Переконавшись, що терор не дає бажаного результату, а будь-які поступки опозиції призведуть до послаблення персональної влади Януковича, він вирішив діяти старим перевіреним способом: розділяй та володарюй. Вже не пропонує лідерам опозиції очолити уряд (хоча Яценюк заявив, що готовий очолити Кабінет Міністрів), навіть зустрічатися з ними не поспішає. Натомість бачимо, що в середовищі Майдану з’являються нові групи впливу, наприклад, “Правий сектор” та афганці, з якими ведуть сепаратні переговори керівники СБУ та МВС. При цьому лідер “Правого сектору” Дмитро Ярош настільки впевнено почувається, що вже почав говорити про участь у президентських виборах. Отже, у лідерів парламентської опозиції, які уповноважені Майданом вести переговори з Януковичем, з’являється конкуренція. Нічого дивного у цьому не було б — це природно, що громадський сектор продукує нових яскравих особистостей, але насторожує те, що влада, яка арештовує людей за каски, спокійно сідає за стіл переговорів з найбільш радикальними представниками Майдану.

А тут ще й “регіонал” Михайло Чечетов роздає сумнівні компліменти “тій частині Майдану, яка хоче і може”. “Треба вести переговори з тою частиною Майдану, яка хоче і може, бо опозиція хоче, але не може”, — заявив Чечетов в коментарі телеканалу “Рада”. І обґрунтував свої слова тим, що “опозиція втрачає підтримку Майдану”, а тому “не виключає проведення переговорів з іншими представниками протестів”. При цьому згадав і президентські вибори. «Не виключаю, що той сегмент, який хоче і може, викине опозицію і висуне свого кандидата в президенти. Він, звичайно, програє, але буде достойним кандидатом від народу», — сказав Чечетов. Вам це нічого не нагадує? А мені пригадалися компліменти Чечетова на адресу Наталії Королевської, яка “мала мрію” і вдавала з себе полум’яну опозиціонерку.

В унісон Чечетову заговорив і “регіонал” Колесніченко. «Влада зустрічається з різними представниками Майдану, і вони в один голос заявляють, що не уповноважували цих політиків (Кличка, Яценюка і Тягнибока. — Авт.) вести переговори від імені Майдану», — сказав він на засіданні Верховної Ради.

Не хочу нікого ні в чому звинувачувати, лише застерігаю: спецслужби не сплять. Вони активно працюють і “на барикадах” — засилають агентів впливу, провокаторів, “козачків”, грають на амбіціях, сіють зерна апатії та недовіри до лідерів. На ці гачки та приманки легко купитися, але важко з них зіскочити...