Вийшов на волю з високо піднятою головою...

Юрія Луценка влада випустила з в’язниці так само неочікувано, гарячково і блискавично, як два з лишком роки тому посадила. Звільняли політика поспіхом, рішення ухвалювали у вихідні, що свідчить про якісь зобов’язання, дедлайн.

Навіть рідні екс-міністра були заскочені такими несподіваними діями президента. Ірина Луценко заявила, що приємно шокована зверненням омбудсмена Лутковської до президента про помилування Луценка.

Експерти гадають, що стало останнім чи вирішальним аргументом, який таки змусив Януковича вдатися до показушного “милосердя” (заява члена Комісії при президентові у питаннях помилування Олени Лукаш про те, що “комісія виходила передовсім з питань гуманності, звучить як насмішка, вишукана форма блюзнірства). Одні припускають, що Європу дістала постійна брехня української влади і єврочиновники вдалися до прямого шантажу Януковича. Можливо, не на жарт пригрозили персональними санкціями. Є версія, що звільнення Луценка напряму пов’язане з подіями на Кіпрі. Можливо, Захід отримав список українських vip-вкладників у офшорних банках і пов’язав долю цих грошей з долею українських політв’язнів. Не виключають, що на звільнення Юрія Луценка міг вплинути МВФ, без коштів якого українська економіка може дуже скоро наказати довго жити... Є й екзотична, як на мене, версія (її висловлюють переважно провладні політологи), що звільнення опозиційного політика — це така собі хитромудра гра влади на розкол опозиції. Мовляв,тепер Луценко затьмарить тріумвірат лідерів “Батьківщини”, “Удару” і “Свободи”, що неминуче призведе до конфліктів у середовищі опозиції, а це на руку владі. Якщо хтось справді так думає чи мріє про подібний сценарій, то гірко розчарується. Наївно сподіватись, що Луценко, який мав досить часу спокійно подумати і проаналізувати політичні реалії в Україні (велике, як відомо, бачиться на відстані), є дурніший за оцих провладних горе-сценаристів.

Юрій Луценко вкрай небезпечний ворог для нинішнього режиму і персонально для Віктора Януковича. Інакше б не сидів за ґратами понад два роки у нестерпних умовах, що нагадували тортури. Думаю, ув’язнювали його не лише, щоб банально помститися за помаранчеве минуле і дошкульні вислови на адресу опонентів, а й для того, щоб зламати цього харизматичного політика. Адже жодна тверезомисляча людина не сумнівається у надуманості та абсурдності звинувачень (святкування Дня міліції під час дії рішення Кабміну про економію бюджетних коштів). Але в усіх судових інстанціях не знайшлося людини, яка б побачила цей абсурд. Тобто Луценка свідомо якнайдовше тримали за ґратами, вочевидь, до останнього сподіваючись, що він чи члени сім’ї звернуться до президента з проханням про помилування. Старший син Юрія Віталійовича казав, що люди президента, по суті, примушували його звернутися до Януковича з проханням про помилування, але Луценко-молодший заявив, що не має наміру “прогинатися перед тим, хто позбавив його батька волі”.

Схоже, на саміті “Україна-ЄС”, що проходив 25 лютого у Брюсселі, український президент дав слово вирішити питання з Луценком, але навіть за цих умов намагався ще раз його принизити. Влада прорахувалася. Вони не лише не зламали і не знищили опонента, вони виплекали собі могильника. Луценко, якого до ув’язнення в суспільстві сприймали по-різному, не завжди однозначно, за роки ув’язнення показав себе як мудрий, гідний, безстрашний політик. Він здобув не лише популярність, а, що найбільш цінне, — повагу в народі. Тому має усі шанси стати прапором опозиції, національним героєм. Як і пророкував засновник і головний редактор “Gazety Wyborczej”, один з найавторитетніших громадських діячів Польщі Адам Міхнік, Юрій Луценко вийде на волю “з піднятою головою”, а його ворогів “до кінця життя буде переслідувати власне приниження і боягузтво”. “Твій тюремний шлях — це шлях до слави. Твої вороги — це боягузи, які не мають сміливості дискутувати відкрито і чесно. Дії цих людей потрібно зневажати, а їм самим поспівчувати, оскільки, засуджуючи тебе, вони підписують вирок для самих себе”, — ще рік тому писав Адам Міхнік у листі до Луценка.