«Романтичний» вечір при свічках у гуртожитку

Як КЛАСНО у вихідні у гуртожитку. Сусіди роз’їхалися, у блоці тихо і спокійно. Головне – ніхто не вмикає обігрівачів, і саме тому не зникає світло кожну хвилину…


А коли настає вечір неділі, всі повертаються у свої кімнати і починають вмикати калорифери, музичні центри. І нікому немає діла до того, що хтось не може собі навіть чаю загріти. Саме тоді починається «романтичний вечір» при свічках, разом з ненаписаними конспектами та холодною вечерею...

Минула година, добігає друга, а світла все немає. Глянула на гуртожиток навпроти — і в них нема, певно, якась аварійна ситуація. В «інфізі» зазвичай не вибиває світла, а тут і до них дійшла черга.

Замиготів ноутбук і сказав мені «на добраніч» через три години без підзарядки. А пари треба вчити. Я ж не скажу викладачеві «не вивчила, бо не було світла». Не повірить, ще й двійку поставить. Запалила в кімнаті дві свічки, дивлюсь, моя подружка вже спати налаштувалася. Пощастило, вона вже все встигла зробити.

Телефон заряджений, тож дзвоню додому, і знову кажу, що немає світла, і що пари самі собою не напишуться. Слухаю їхні докори «чому сидите, підіть дізнайтеся, що там сталося, коли буде світло?». Іду я до коменданта, а у неї стандартна відповідь: «Від напруги вибиває, скоро має бути, ідіть на кухню, там є світло».

Кухня на нашому поверсі, через блок, але там так холодно, що ліпше сидіти у кімнаті і грітися біля ще теплої батареї. Адже в кімнатах у нас далеко не «ташкент». Ми так вдягаємося, наче на Північний полюс зібралися. Унти, теплі махрові піжами, в’язані шкарпетки, так нарядимося і чекаємо, коли можна буде загасити свічки.

Згодом, глипнула на годинник — 19.00, вже має бути вода (подають її по годинах, зранку і ввечері). Але так не хочеться йти у темний холодний коридор набирати воду.

Таки пішла на кухню, а там не можна протовпитися. Всі щось гріють, заряджають, хтось і від ста грамів “зігріваючого” не відмовляється. Чому тільки тут є світло, невідомо. Чи то щиток інший, чи то так задумано? Випила чаю, наслухалася різних небилиць. Хтось роздумував, чи буде кінець світу, когось цікавило святкування майбутнього дня народження. Всім уже терпець урвався сидіти чотири години без світла, але ніхто не полишав надії, що сьогодні воно таки з’явиться. Вже 22.00. І тут нарешті замерехтіли лампочки в «інфізі», і у нас засяяло світло.

Перше, що я побігла робити, це заряджати всю техніку, увімкнула холодильник, який не планувала розморожувати, і всілася знову пити чай. І до пар таки підготувалась.