Щоб тіло і душу гартувати, не конче круті тренажери мати...

Через кілька днів мені “стукне” 80-тка... За плечима — голодні і холодні роки німецької окупації, повоєнна розруха, екстремальна служба в армії, поєднання тяжкої праці на землі із ненормованою роботою сільського вчителя фізкультури і початкової військової підготовки. Попри усі життєві негаразди, вдалося зберегти, Богу дякувати, непогане, як на мій вік, здоров’я. Цим завдячую систематичним заняттям фізкультурою і спортом.

Слова, ВИНЕСЕНІ у заголовок, аж ніяк не означають, що я виправдовую дії влади, яка останніми роками не приділяє належної уваги спорудженню нових спортивних залів, басейнів, ігрових майданчиків, відкриттю нових дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Матеріально-технічна база багато важить і для масової фізкультури і спорту, а також для спорту високих світових досягнень. Я про інше. Головне для зміцнення здоров’я нації — вміння батьків, вчителів фізкультури прищепити і розвинути у дітей здоровий, активний спосіб життя, прагнення систематично гартувати фізичними вправами своє тіло і душу. Склалося так, що середня школа у селі Дунаєві Перемишлянського району на Львівщині, де працював понад 30 років, попри те, що у кращі часи нараховувала до 400 учнів, ніколи не мала навіть простенького спортивного залу. Але, попри це, за показниками спортивно-масової роботи ми займали перші місця у районі. Кожен ранок у школі починався з фіззарядки. До пізньої осені і навіть взимку на відкритих майданчиках учні і дорослі грали у волейбол, баскетбол, футбол... Коли випадав сніг, уся школа ставала на лижі — учні, вчителі... Був навіть намір відкрити у нас лижну школу як філіал районної ДЮСШ. Протягом багатьох років найбільш масовим видом спорту у Дунаєві був не футбол, а волейбол... В обласних змаганнях з волейболу по лінії товариства “Колгоспник”, потім “Колос”, ми займали 2-3 місця. Волейбол не вимагав великих грошей. Волейбольний майданчик був не лише у школі, а й в центрі села. Після зональних змагань сільських команд чотирьох районів волейбольні пристрасті вирували до самого вечора. Волейболісти, футболісти знаходили можливість тренуватися не лише у вихідні дні, а й серед тижня. Чимало моїх вихованців не поривають з фізкультурою і спортом і у дорослому віці. Юрій Бобало, ректор Національного університету “Львівська політехніка”, досі непогано грає у волейбол, баскетбол. Він відновив проведення університетських спартакіад серед викладачів.

Слово “фізкультура” містить у собі і поняття “культура”. Я пильнував за тим, щоб мої учні не курили, не вживали спиртних напоїв, не матюкалися... Веду це до того, що сільському спорту, який переважно зводиться лише до одного футболу, бракує елементарної людської культури. Нецензурні слова стали нормою на сільських футбольних полях. Нерідко футболісти виявляють агресію до суддів, доходить до бійок. Частенько виходять на поле підігріті пивом чи міцнішими напоями. Раніше була дисципліна проведення змагань. За годину треба було бути на полі, щоб розім’ятися, настроїтися на гру. Вважаю, що сільські команди, які не в змозі забезпечити порядок під час матчу, не повинні допускатися до районної першості.