Послідовники Януковича в армії

Чому нинішнє керівництво військового відомства хоче розчленувати унікальну Академію Сухопутних військ?

“Руйнувати — не будувати”, — мабуть, цією логікою свідомо чи підсвідомо послуговувалося керівництво Міністерства оборони України, коли раптом вирішило “реформувати” військову освіту в Україні. “Реформувати” вирішили за більшовицьким принципом — “відібрати і поділити”. А відбирати можна, як відомо, лише у того, хто щось має, щось створив.

У той час, коли українську армію за президентства Януковича методично нищили, Академія Сухопутних військ ім. Гетьмана Сагайдачного у Львові не просто розбудовувалася, а послідовно і цілеспрямовано переходила на стандарти НАТО. Усі, хто потрапляв на територію навчального закладу і бачив, що і як тут зроблено, відкривали рот від захоплення. Навіть натовські офіцери, коли приїжджають у Львівську військову академію, очам  своїм не вірять. Жартуючи перепитують, чи Україна точно вже у НАТО не вступила?  Як колективу академії під керівництвом генерала Павла Ткачука вдалося з задрипаного військового інституту, де все було у вкрай занедбаному стані, по суті, з руїни, зробити військовий навчальний заклад європейського рівня, та ще й в умовах скорочення армії (цей процес називали красивим словом «оптимізація»), історія замовчує. Але факт залишається фактом — за рівнем навчально-матеріальної бази, науково-педагогічного колективу жоден військовий виш в Україні в принципі конкурувати з академією не міг і не може. Крім того, величезною перевагою є  найбільший у Східній Європі Яворівський полігон, на якому вчаться не лише українські військові, а й спільно з ними західні колеги. Не випадково президент Петро Порошенко в 2015 році дав академії статус Національної. Чим підтвердив її особливе призначення. Зокрема, в умовах війни.

Здавалось, найгірше для академії позаду. Бо за часів Януковича (спочатку, коли був прем’єр-міністром, потім — президентом) неодноразово робилися спроби знищити унікальний заклад. Тільки тепер, після анексії Криму і окупації частини Східної України, розуміємо справжню мету цих відчайдушних спроб.

Три роки поспіль вчорашні курсанти академії після випуску йшли на передову і демонстрували найвищий рівень військової майстерності.

У 2007 році, коли Янукович став прем’єр-міністром, було здійснено першу потужну атаку на Львівську «сухопутку». У вересні 2007 р. Кабінет Міністрів ухвалив постанову, в якій намагався реанімувати Одеський ордена Леніна інститут Сухопутних військ. Найпалкішими прихильниками цього рішення були місцеві ветерани війни. Вони писали листи керівникам держави, де вимагали відновити військовий виш з «доблесними традиціями». Мета зрозуміла —  спочатку розпорошити курсантів між Львовом і Одесою, потім передислокувати до “перлини біля моря” усі факультети. Відтак на Львівській академії поставити хрест. Це при тому, що на той час інститут в Одесі і за зовнішнім, і за внутрішнім станом (тобто за духом) був абсолютно совдепівський. Вже не кажу про таку “дрібницю”, що викладання, звісно, велося б російською мовою. На щастя,  у 2007 році спецоперацію із знищення Львівської академії вдалося вчасно зупинити. Тодішній голова Львівської ОДА Петро Олійник зумів переконати президента Ющенка, що повноцінний військовий вищий навчальний заклад у Львові треба зберегти.

Щойно Янукович став президентом України, як спроби перенести Академію Сухопутних військ зі Львова в Одесу поновилися. Одним із найбільших лобістів цього рішення був одіозний Одеський митрополит (Православної церкви Московського патріархату) Агафангел — великий фанат «русского мира» і категоричний противник євроінтеграції України та вступу у НАТО. Його основний аргумент — «у Львові бандерівців будуть готувати». Іншими словами, патріотів Украї­ни, які в разі чого будуть готові захищати Україну, а не переходити на бік окупанта, як це сталося  2014-го у Криму та на Донбасі. Не виключено, що адепт російського скріпоносного православ’я  вже тоді знав про плани Кремля. Він не втомлювався «капати на мізки» Януковичу про  перенесення військової академії до Одеси. І таки добився. У 2012 році було прийнято рішення частину факультетів, зокрема десантників, розвідників, автомобілістів, фахівців ракетно-артилеристського озброєння, тиловиків, перекинути зі Львова до Одеського «ордена Леніна». Тобто повністю «з’їсти» Львівську академію не вдалося, але відкусити чималий шмат змогли. Вочевидь, сподівалися з часом таки «догризти», але Майдан і війна на сході ситуацію кардинально змінили.

Настав час швидко відновлювати знекровлену армію. Академія у Львові та полігон у Яворові стали життєво необхідним плацдармом для якісної бойової підготовки солдатів і офіцерів. Три роки поспіль вчорашні курсанти академії після випуску йшли на передову і демонстрували найвищий рівень військової майстерності.

Але те, чого не вдалося зробити (чи довершити) «п’ятій колоні» за часів Януковича, взялися втілювати у життя нинішні керманичі військового відомства. Як грім серед ясного неба промайнула інформація, що Міністерство оборони має намір «розпорошити» Львівську академію Сухопутних військ. Зокрема, перенести підготовку офіцерів-танкістів до Харкова. І для цього створити цілий військовий інститут танкових військ. Бо, на відміну від Одеси, в Харкові навіть немає окремого військового вишу, а є лише факультет військової підготовки при Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут». Тобто, по суті, на порожньому місці хочуть створити окремий військовий навчальний заклад.  Можна собі тільки уявити, скільки бюджетних грошей мало би піти на це задоволення! І це в умовах війни, коли, попри збільшення військового бюджету, армія все одно потребує значно кращого забезпечення, а волонтери продовжують постачати військовим вкрай необхідні речі. Але, вочевидь, комусь у Харкові дуже кортить освоювати мільйони на його створення!

І тут цікаво простежити, як ця геніальна ідея народилася. На початку травня цього року міністр оборони Степан Полторак побував у рідному Харкові. Чому рідному? Бо, нагадаю, до 2014 року (з 2002-го) очолював Академію внутрішніх військ у Харкові. Що це за академія і чим займалися її курсанти, зокрема під час Євромайдану, відомо…   Не треба забувати про одного вихідця з Харкова, міністра МВС Авакова, який, за кулуарною інформацією, і лобіював Полторака на посаду міністра оборони. До речі, не виключено, що Полторак на наступних парламентських виборах може балотуватися по мажоритарному округу у Харкові. І однією з «фішок» його виборчої кампанії може бути якраз створення військового інституту.

Але повернімося до наших днів. Одразу після візиту міністра до Харкова на колегії міністерства ухвалюється рішення про створення у Харкові інституту танкових військ. Відповідний проект урядової постанови тут же скеровується на міжвідомче погодження. Завидна оперативність! При цьому жодних попередніх дискусій на цю тему не було. Зрозуміло, чому не було, бо публічне обговорення викличе публічну опозицію. З’явилося лише два пости у «Фейс­буку» з оприлюдненням цієї ідеї: один на сторінці самого міністра (5 травня), другий у той самий день — на сторінці «рупора» міністра, його помічника Юрія Бірюкова. Ну а щоб «реформа військової освіти» не виглядала надто точково, вирішили зробити ще кілька «тілорухів»:  до Кам’янця-Подільського перевести офіцерів з інженерного забезпечення військ (офіцерів-саперів), до Сум у перспективі усі спеціальності із наземної артилерії. Усіх цих спеціалістів зараз готують в Академії Сагайдачного. Якщо ці факультети розтягнуть по інших навчальних закладах, то що залишиться у Львові? Такі наміри військового керівництва України нагадують методи гібридної війни…

Розуміючи, що Академія вже загартована у подібних «боях», хитромудрі чиновники з міністерства вирішили спрацювати на випередження і підсолодити гірку пілюлю львів’янам. Наприкінці травня, вже після скандального «реформаторського» рішення міністерства, Полторак приїжджає до Львова і привозить «благу вість»: в академії планують створити окремий інститут морально-психологічного забезпечення. Що це означає?  До складу академії входять чотири факультети. Зокрема бойові, де готують професійних офіцерів. Це факультет бойового застосування військ, де вчаться командири механізованих та танкових підрозділів; факультет підготовки бойового та оперативного забезпечення, де готують командирів та інженерів-саперів; факультет ракетних військ і артилерії. А є, скажімо так, гуманітарний факультет — загальновійськовий, де готують фахівців для роботи з особовим складом та військових диригентів. Він, на відміну від бойових, є найменш чисельним. Тут навчається до 200 курсантів. Тоді як на танкістів чи саперів вчиться до тисячі курсантів. І ось саме на базі цього загальновійськового факультету міністерство вирішило створювати аж цілий інститут. Додати ще психологів та політологів і утворити такий собі ідеологічний напрям. Мовляв, для Галичини це цілком логічно. Натомість бойові спеціальності у перспективі віддати в інші міста.

Така ідея виглядає як знущання з академії, як приниження, недолуга спроба повернути їй радянський статус «військово-політичного училища», де готували політруків. А відтак поховати на Західній Україні унікальний заклад, який розбудовувався роками. І який є гордістю не лише Львова, а й усієї України.

Аргумент, що в Харкові, мовляв, є Танковий завод ім. Малишева, не витримує жодної критики. У Львові також є бронетанковий завод, але що завод має до підготовки офіцерів? Кажуть, мовляв, у Харкові є відповідний полігон. Але в тому-то й суть, що він пристосований  до випробувань та обкатки танків, а не навчання танкістів у бойових умовах. Такий полігон є якраз у Яворові…

Крім того, за стандартами НАТО, найкращих військових фахівців  готують власне у комплексі, де є, окрім вже згадуваної польової бази, потужний науково-викладацький корпус. Наприклад, у США, де військовий бюджет становить понад 600 мільярдів доларів на рік (в Україні зараз — 100 мільярдів гривень), є лише один навчальний заклад Сухопутних військ — у Вест-Пойнті. Розпорошений принцип навчання військових, зокрема окремі танкові  інститути, зберігся лише у двох країнах — Росії і Китаї.

Аналіз боїв на сході України свідчить про життєву необхідність тісної співпраці усіх родів військ, де основною бойовою одиницею є батальйонна тактична група. Саме у Національній академії Сухопутних військ щорічно проводяться батальйонні тактичні навчання за участі курсантів усіх спеціальностей. Такі навчання у Харкові неможливі в принципі, переконують бойові офіцери. Відтак відсутність комплексної підготовки суттєво вплине на професійний рівень майбутнього командира.

Уже не кажу про те, що в умовах російської агресії переносити підготовку бойових підрозділів під ніс ворогу банально небезпечно. Як кажуть військові, Росії достатньо завдати одного точного ракетного удару — і від того інституту залишиться «мокре» місце. Невже сумний досвід 1941 року нічого не навчив горе-стратегів з Міністерства оборони? Чи вони хочуть з курсантів новоствореного інституту зробити ще одних героїв Крут? Здається, про це ніхто з натхненників «реформ» навіть не думає. Вони мислять іншими категоріями, більш приземленими. За принципом, кому війна, а кому мати рідна…

Вирішальне слово за Верховним головнокомандувачем, тобто президентом Порошенком. Сподіваюсь, він зупинить цю авантюру, що дуже нагадує спецоперацію з розвалу армії, яку не вдалося завершити за часів Януковича і його прокремлівської кліки.

Фото з сайту Національної Академії Сухопутних військ ім. Гетьмана Сагайдачного