«Думаю, що зараз Андрій аплодує заньківчанам стоячи — зі сльозами на очах»

Ще у липні 2021-го на Одеському кінофестивалі анонсували вихід фільму за твором легендарного Андрія Кузьменка «Я, „Побєда“ і Берлін». Тоді стрічку представляв актор Іван Бліндар. Прем'єру було заплановано на березень наступного року, але почалася повномасштабна війна, і фільм довелося відкласти у довгу шухляду.

Натомість Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької вирішив ризикнути і взятися за постановку п'єси за твором Кузьми-Скрябіна. Про ці плани на своїй першій пресконференції у червні 2023-го розповів новий очільник заньківчан Максим Голенко. Ба більше, генеральний директор Театру заявив, що ця п'єса буде поставлена на новій сцені «Стрих», яка ще донедавна слугувала просто підсобним приміщенням.

І от, нарешті, 25 січня — прем'єра вистави за твором Кузьми-Скрябіна «Я, „Побєда“ і Берлін». А напередодні - 24 січня відбувся допрем'єрний показ вистави, або, як кажуть театрали, генеральний прогон.

Зізнаюся, коли зайшла на новостворену сцену, була здивована — посередині - так мені здалося — під чохлом-накриттям був макет «Побєди». Та коли почалася вистава, очам своїм не повірила: це не макет! Як цей старий «трандулєт», на «сидінні якого ще сидів Сталін», заперли аж на саме піддашшя?! Але, як з’ясувалося, теперішні творці сцени можуть все!

Вистава однозначно заслуговує на те, щоб її подивитися. Не просто заради пам’яті Кузьми. Цей легендарний твір настільки легкий, комедійний, прикольний, що його можна дивитися навіть кілька разів. А тим більше у постановці заньківчан. Ці талановиті актори перевершили самі себе. «Побєда» по сцені їздила, актори співали пісні Андрія Кузьменка і ще й заохочували, щоб їх підтримував зал. Тому і не дивно, що усі квитки на цю виставу ще задовго до прем'єри і на сім наступних вистав давно розкуплені!

Як розповіла журналістці «ВЗ» режисер-постановник вистави Вероніка Літкевич, саме автомобіль і грає у виставі одну з головних ролей. Річ у тім, що за сюжетом, «Побєда» була першим автомобілем Кузьми, який на цьому раритеті допер до Берліна, щоб продати антикварну машину та манекенів на її «борту» і подивитися принади Західної Європи, потрапляючи під час поїздки у кумедні ситуації.

Вистава сповнена іронії над собою, над 90-ми роками в Україні, пригодами українців за кордоном.

На допрем'єрний показ запросили дружину Андрія Кузьменка — Світлану та його батька Віктора Кузьмича.

— Ця вистава — більше, ніж я сподівалася, — каже Світлана Кузьменко. — Вона така модернова, чесно — я у захопленні. Вірю, що Андрій нас бачить і, мабуть, також радіє за постановку. За кілька місяців перед тим, як трапилася ця трагедія з ним, ми були у США на мюзиклі «Мама міа». Андрій був дуже сильною людиною, але коли дивився цю виставу, у нього текли сльози. Добротна музика його вражала настільки, що він міг заплакати. Думаю, що зараз Андрій аплодує заньківчанам стоячи — зі сльозами на очах. Режисерка Вероніка Літкевич, попри те, що вона віку нашої доньки, відчула його настільки, що подала виставу дуже модерного і стильно. Тішуся, що ця вистава відбулася і вдячна, що вона взялася за цю справу, бо це дуже відповідально. Думаю, що ця вистава дасть трішечки тепла нашим змученим душам.

— На вашу думку, чи схожий виконавець ролі Андрія Ярослав Дерпак на Кузьму?

— Завжди переживаю, коли всі починають порівнювати когось з акторів з Андрієм. Тож хочу всім сказати — не треба цього робити. Актор грає те, що Андрій хотів показати і розповісти — доброту, гумор. Андрій для нас є таким, яким ми його пам’ятаємо. До речі, його книжка «Я, „Побєда“ і Берлін» отримала друге місце серед української книги у 2007 році. Це справжня історія, що відбулася у його житті. Як він її відчував, так і написав.

До розмови долучився Віктор Кузьмич.

— Мені, як для батька, дуже важливо було подивитися цю виставу, — каже пан Віктор. — Мене «заточила» сміливість заньківчан взятися за відтворення цієї Андрійкової повісті з його гумором, його потужною енергетикою. Мене повернули у ті часи, коли я був свідком тих усіх подій — з тою «Побєдою», з тими манекенами, поїздкою в Берлін. Як Андрійко казав завжди наприкінці своїх виступів: «Люди, добре, що ви є. Добре, що я з вами. Дякую вам, люди, я вас люблю».

— Тоді, коли ваш син купив цю машину, як ви відреагували, що він купив таке старе авто?

— У виставі дуже тонко показано реакцію мами. А я, як батько, знаючи його бажання мати автомобіль — навіть такий, як та «Побєда», додало йому впевненості у досягненні поставленої мети, незалежно від обставин. Я тоді був задоволений, що він купив свою першу машину. Нехай це було старе авто, але воно дало йому у житті багато досвіду.

Величезний букет червоних троянд і гучні оплески — таку нагороду отримала молода режисерка Вероніка Літкевич.

— Я народилася 1992 року, — усміхається Вероніка, — була дитиною у 90-х, про які писав Кузьма у книзі «Я, „Побєда“ і Берлін». У мене збереглося багато відео, які знімали мої батьки у Берліні. Коли готувалася до постановки, керівництво Театру імені Марії Заньковецької мені організувало подорож до Берліна «слідами Кузьми».

— Що було найскладніше під час постановки вистави?

— Не втратити найціннішого — прекрасного гумору. Це прозовий твір, а щоб перетворити його у п'єсу, так, було складно. До нас ніхто цього не робив.

— Чи радилися з батьком і дружиною Андрія Кузьменка?

— Звісно! Це перше, з чого ми почали. Були постійно у контакті, радилися, щоб не зробити чогось всупереч тому, що відбувалося насправді. Треба було ще й вибрати правильні пісні.

— А як витягнули ту «Побєду» на 4-й поверх?

— Машина, якій минуло 70 років, важить 3,5 тонни, а от як ми її сюди витягнули, — таємниця (Сміється. — Г.Я.). Завдяки майстерності працівників театру все вдалося зробити!