«Вибори виграє Коморовський, питання лише – в першому чи у другому турі»

— У Польщі в активній фазі президентська виборча кампанія. Якою мірою у ній присутня тема України?

— Звичайно, тема України присутня, але не є головною. Основні кандидати — чинний президент Броніслав Коморовський та його найближчий конкурент, кандидат від PiS («Право і Справедливість») Анджей Дуда — мають подібні про­українські погляди. Деякі інші кандидати хочуть чимось привернути до себе увагу. Тому вигадують якісь речі, які мали би відрізняти їх від фаворитів. Наприклад, кандидат від SLD (Союзу лівих сил) Магдалена Огурек, яка сказала, що не завагається зателефонувати Путіну, стала об’єктом насмішок. Журналісти зробили іронічний висновок, мовляв, вочевидь, хотіла цим сказати, що вміє користуватися телефоном. Бо не уточнила, для чого мала би телефонувати Путіну? Кандидат Огурек взагалі постать гротескна.

Рейтинг Коморовського настільки високий, що жоден лідер партії не наважився кандидувати, щоб не програти. Тому партії повиставляли якихось аватарів.

— Завдяки чому президент Коморовський має такий високий рейтинг?

— Він досвідчений, розважливий політик. Не піддається на провокації, хоча його часто атакують. Випромінює доброзичливість. Має позитивну біографію, був активістам “Солідарності”. Має п’ятеро дітей. Коморовський виграє без сумніву, питання лише — в першому чи у другому турі.

— У зв’язку з агресією Путіна в Украї­ні Польща відчуває загрозу? Американський політолог Збіґнєв Бжезинський заявив: “Є ризик, що на Україні все не закінчиться. Якщо вій­на в Україні для Путіна стане легким військовим успіхом, наступними можуть бути країни Балтії, і навіть Польща під загрозою”.

— Неспокій є. З’явилась дискусія, хто готовий боронити Польщу? Поява такої дискусії симптоматична: маємо боронитися чи ні? Можна довго говорити про історичні аналогії — про те, що діялося напередодні Другої світової війни і як реагували окремі держави на загрози Німеччини. Тоді в Європі звучали голоси, що “не будемо вмирати за Гданськ”. Тепер чуємо голоси, що “не будемо вмирати за Україну”. Мовляв, це не наша справа, це проблема України і Росії. Польща нині старається озброюватися. Розглядається питання закупівлі крилатих ракет “Томагавк”. Польща виділяє 2% ВВП на озброєння. Не всі країни ЄС виділяють такі кошти. Це свідчить про те, що серйозно трактуємо загрозу. Водночас це не означає, що можемо самотужки виграти у Росії війну. Але ціна Росії, в разі атаки на Польщу, буде високою. Навіть якщо виявиться, що НАТО нам не допоможе. Колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер заявив в інтерв’ю журналу “Шпігель”, що Європейський Союз не повинен керуватися польськими страхами у відносинах з Росією. І що Польща не повинна мати такого великого впливу на зовнішню політику ЄС. Європі, мовляв, потрібна сильна Росія. Шредер є таким собі корисним для Росії політичним ідіотом, який отримує гігантські гроші від “Газпрому”. Це власне він свого часу підписав угоду з Путіним про будівництво газопроводу “Північний потік”, яким ще більше узалежнив Європу від російського газу. Є у нас такий політик Януш Палікот від марґінальної політичної сили ліберального спрямування TR («Твій Рух»), який говорить, що не потрібно витрачати кошти на озброєння, бо бракує грошей на школи та лікарні. Каже, Польщу має захищати НАТО. Але НАТО не боронитиме Польщу, якщо Польща сама не буде себе боронити. Так само і з Україною. Крим віддали без жодного пострілу, і тільки коли почали чинити опір окупанту на Донбасі, світ побачив, що Україна здатна оборонятися.

— Колишній президент Польщі Лех Валенса сказав, що якби Путін пішов на Польщу, Росія розвалилась би...

— Думаю, Росія може розвалитися не з приводу походу на Польщу. Радше внаслідок внутрішніх процесів — економічних і політичних. Її господарка тримається на сировинних ресурсах, які постійно здешевлюються.

— Чи усвідомлюють європейці, що Україна, захищаючи свої землі, боронить і Європу, її комфорт та добробут? Українцям здається, що світ не досить адекватно реагує на агресію Путіна і на можливі загрози. І недостатньо допомагає Україні.

— Згоден. Але такі реалії. Допоки німці чи французи не відчують щодо себе реальної загрози, не будуть цим перейматися.

— США і Британія були гарантами нашої територіальної цілісності. Йдеться не про те, щоб проливали за нас кров, а щоб дали сучасну зброю. Президент Америки досі роздумує. Мабуть, вважає, що Америка задалеко від України...

— Америка і далеко, і близько, оскільки має глобальні інтереси. Тому й має найпотужнішу армію у світі. А щодо гарантій, то Польща також мала гарантії в 1939 році. Але жоден француз чи британець не пішов воювати з німцями. Якби Британія і Франція тоді вдарили по Німеччині, Гітлер не мав би жодних шансів... Історія пішла б іншим шляхом. Але таким є цинізм великої політики.

Є ще один момент: німці досі відчувають вину за злочини нацистів перед Росією, тому у них стоїть певний запобіжник щодо критики теперішніх дій Путіна.

— І Путін цим спекулює...

— І у це вписується поведінка Шредера, батько якого загинув на фронті.

— Але і Меркель, здається, занадто лояльна щодо Путіна?

— Насправді Меркель є кошмаром для Путіна. Вона походить зі Східної Німеччини, добре знає усі “принади” тоталітарного режиму, тому її не можна обдурити. Але німецька армія дуже слабка, і це проблема. Якоюсь мірою це також є наслідком комплексу провини за злочини гітлеризму.

— Перед зустріччю у Мінську Меркель здійснила візит до Обами, під час якого переконувала його відкласти рішення щодо надання Україні озброєння. В Україні сприйняли це як гру на руку Путіну.

— Легко говорити про надання зброї, якщо не ти приймаєш це рішення. Маю на увазі американських сенаторів і конгресменів, які звернулися до президента Америки з вимогою якнайшвидше озброїти Україну. Ми не знаємо, які Обама має розвіддані про плани Путіна. В глобальній політиці завжди присутня якась гра. Україна є об’єктом такої гри і може бути предметом торгу у вирішенні інших конфліктів, наприклад, в Сирії чи Північній Африці.

— 10 квітня — п’ять років з часу катастрофи літака під Смоленськом, у якій загинули президент Польщі Лех Качинський і цвіт польської еліти. Чи поляки оговталися від цієї трагедії...

— Для польської історії це назавжди драматичний момент. На жаль, цю трагедію “правиця” (президент Качинський був лідером партії “Право і Справедливість”) використовує в політичній грі, кажуть, що це було вбивство, хоча не мають доказів, збурюють суспільство. Доходить до того, що звинувачують тодішнього прем’єра Польщі Дональда Туска (нині — голова Європейської Ради), що він разом з Путіним організував цей замах. Це дуже шкодить суспільному спокою в країні.

— Кілька днів тому з’явилися висновки польської прокуратури про те, що немає жодних доказів організації вбивства, але вона висунула звинувачення російським диспетчерам, які не закрили аеродром, оскільки за погодними умовами він не мав права приймати літаків.

— Росіяни будуть заперечувати вину диспетчерів і в жодному разі не віддадуть їх Польщі.

— Росіяни також не хочуть віддавати рештки літака...

— Це робиться свідомо, аби ця трагедія залишалась предметом сварок між владою і опозицією у Польщі.

— На завершення розмови питання до вас як до директора Інституту книги. В одному польському ресторані я побачила замість традиційного меню — електронне, на айпаді. Наскільки загрозливим для книг, газет, журналів є розвиток Інтернету, гаджетів? Чи менше поляки тепер читають книжок?

— Айпад не замінить книжки, а книжка не замінить айпада. Паперова книжка залишиться. Аналогії можемо відшукати з часів появи відео. Тоді здавалося, що кінотеатри відходять у минуле, занепадають і незабаром зникнуть. Але через деякий час, особливо тепер, спостерігаємо ренесанс кінотеатрів. Часто бачу, що молодь купує і читає книжки. Книжка стає модною. Історія довела, що єдиний матеріал, на якому найдовше зберігається інформація, — це папір. Як писав Булгаков, рукописи не горять... Невідомо, як довго будуть зберігатися диски, дискети. У США росте ринок електронних книг, але не скорочується ринок традиційної книги. Я не маю страху за майбутнє книжок та газет. Вони завжди матимуть свого читача.

Варшава.