Як зараз виглядає Грибовицьке сміттєзвалище?

На Грибовицькому сміттєзвалищі я востаннє була 2005 року. Тоді це була величезна гора найрізноманітніших відходів (загальна площа звалища — понад 38 га), сморід від якої починав бити в ніс ще за пів кілометра. Загалом цей полігон ТПВ функціонував з 1958 року. Сюди звозили несортоване сміття з усього Львова та довколишніх населених пунктів.

На звалищі харчувалися величезні зграї чайок і во­рон, різна звірина, хма­ри комах. Тут же жили безхать­ки, серед яких доходило навіть до вбивств… Отруювали зем­лю озера зі шкідливою рідиною — фільтратом. Мешканці Вели­ких і Малих Грибович, Збиран­ки, Малехова постійно пікету­вали сміттярку, мовляв, вона отруює їм городи і воду… Однак певна категорія селян непогано користала зі сміттєзвалища. Тут завжди можна було накопати собі металобрухту, вторсирови­ни, паперу, пляшок і здати це за цілком пристойні гроші. А свіжи­ми харчовими відходами прого­дувати домашню худобу.

Сміття «у целофані»

Я із зацікавленням приєдна­лася до екскурсії на Грибовиць­ке сміттєзвалище та майбутній сміттєпереробний завод, який організувала Львівська міськра­да у межах урбан-фестивалю «Майстерня міста».

Результат перевершив усі очікування — тепер колишнє зва­лище не впізнати! Тут провели рекультивацію. Сміттєва гора, загорнута у кілька шарів спеці­альної мембрани, виблискує на сонці немов дзеркало. Її висота — 91 метр, біля підніжжя — озе­ра з отруйним фільтратом, але також прокладені мембраною і рекультивовані. Усе виглядає як марсіанський пейзаж. До речі, на цих отруйних озерах якимось чином живуть дикі качки…

І ось наша «туристична гру­па» вже активно селфиться на тлі сміттєвої гори. А начальни­ця відділу екології та вторин­ної сировини ЛКП «Зелене місто» Світлана Бундз розпо­відає, що після трагедії на Гри­бовицькому сміттєзвалищі на львівську проблему зі сміттям звернули увагу міжнародні ор­ганізації - і розробили комплек­сний проєкт вирішення пробле­ми твердого побутового сміття у Львові.

Трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі, нагадаємо, ста­лася 30 травня 2016 року. Тоді на сміттєзвалищі почалася по­жежа (одна з версій — підпал), під час гасіння якої частина сміттєвої гори обвалилася. Під завалами загинули троє ряту­вальників і еколог комунального підприємства. Ця трагедія вра­зила людей і стала поштовхом для влади нарешті серйозно по­думати над рекультивацією дав­но вже аварійної львівської сміт­тярки.

«У цей комплексний про­єкт входять рекультивація Гри­бовицького сміттєзвалища, бу­дівництво сміттєпереробного заводу і пілотний проєкт пово­дження з органічними відхо­дами — міська компостувальна станція, — розповідає Світлана Бундз. — Загальний кошторис робіт з рекультивації Грибовиць­кого сміттєзвалища — понад 17 мільйонів євро. Це кошти Єв­ропейського банку реконструк­ції і розвитку. Міжнародний тен­дер на рекультивацію виграла турецька компанія Goksin Insaat Group, провідна у цій галузі. Про­єкт було запущено 2020 року. Зараз площа самого тіла полі­гону понад 28 гектарів. Під час рекультивації по всьому тілу по­лігону зроблено дегазацію, тоб­то прокладено труби для збору звалищного газу, який постійно утворюється. Щоб газ не потра­пляв в атмосферу, не створював парникового ефекту, сміттєва гора накрита водонепроникни­ми мембранами.

Перша мембрана йде трьо­ма шарами, вона допомагає збирати звалищний газ. Друга мембрана — дуже цупка і щільна, вона повністю закриває і не до­зволяє газам потрапляти в на­вколишнє середовище. Третя мембрана — геотекстиль, який захищає попередні дві мемб­рани і на який можна накладати шар ґрунту. Те, що зроблено, — тільки перша фаза рекультива­ції, завершена майже на 96%. Друга фаза — біологічна, пе­редбачає покриття гори сміття ґрунтом і висадку зверху зеле­них насаджень із легкою коре­невою системою, щоб не пере­вантажувати тіло полігону.

Тут же працює велика газо­спалювальна установка із за­критим циклом. Немає жодних викидів в атмосферу. Енергія, яка утворюється від спалення газу, одразу йде в електроме­режу за «зеленим тарифом».

Питання з фільтратом теж ви­рішили — він збирається в спе­ціальні колодязі, а потім у два озера. Озера повністю запаяні мембраною, щоб не було витоків у землю. З цих озер фільтрат над­ходить у спеціальні очисні спору­ди. Отримана природна вода пе­редається на доочистку на очисні споруди «Львівводоканалу». Фільтрат має насичений корич­невий колір, а очищена вода ви­ходить майже прозора".

Директор Грибовицького полігону Віталій Куприч роз­повів, що сміттєва гора з часом «сідає», бо з неї постійно заби­рають газ. Тож за десять років її висота зменшиться на десять метрів. Жителі довколишніх сіл дуже задоволені рекультиваці­єю, бо тепер їхня територія не забруднюється. Через це одра­зу подорожчала місцева неру­хомість. Наприклад, біля Зби­ранки і Грибович були закинуті дачі, які з ділянками у 5 соток коштували 300 доларів. Після того, як накрили звалище, така дача коштує десять тисяч дола­рів.

Сміттєпереробний завод обіцяють запустити 2024-го

Після років дискусій та чис­ленних акцій протесту довкола будівництва львівського сміт­тєпереробного заводу екскур­сія на цю будову також виклика­ла інтерес. Незважаючи на хейт окремих критиків, завод таки будується! Проминаємо вузьку й зарослу деревами річку Полт­ву, яка тут виходить на поверх­ню. І бачимо на горизонті «ске­лет» заводу з бетонних паль. По-науковому він називаєть­ся «Механіко-біологічний комп­лекс перевантаження та пе­реробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13, у м. Львові». Грандіозну будову планують завершити наступно­го року.

Перед будовою стоїть вели­кий макет, який показує, як буде влаштований завод. «Це буде перший в Україні такий завод, — розповідає головний інже­нер ЛКП «Зелене місто» Ро­ман Коць. — В Європі вже по­будовано 600 таких заводів. Він складається з двох частин — бі­ологічна обробка сміття і меха­нічна обробка сміття. На рік за­вод прийматиме 250 тисяч тонн сміття. Таку кількість за рік ви­робляє місто Львів. Але можна обробляти і більше — за рахунок пришвидшення процесу біоло­гічної обробки. Технологія суш­ки сміття гнучка, тому зможе­мо спокійно прийняти не тільки усі львівські відходи, а й відходи усієї Львівської ОТГ. Разом ви­йде близько 300 тис. тонн.

Після сортування сміття по­трапляє в біологічні камери су­шіння, це спеціальні тунелі. У процесі сушки втрачається до 30% сміття. Тобто якщо на за­вод привезли 100 тонн сміття, то після сушіння протягом де­сяти днів ця вага зменшується на 30 тонн. Далі висушене сміт­тя надходить у механічну части­ну. Там відділяють різні фракції - пластик, папір, метал тощо, залежно від того, який буде по­купець. Якщо покупець хоче ку­пити пластик, то запускається лінія, яка сортує і відділяє саме пластик. Кінцевий продукт цьо­го заводу — RDF-паливо, тоб­то паливо з відходів. Його ви­користовують на цементних заводах під час виготовлення цементу. Маємо меморандум з Івано-Франківським цемент­ним заводом, який готовий бра­ти наше паливо".

Львівська компостувальна станція — перша в Україні

Ще одна локація нашої екс­курсії - львівська компостуваль­на станція. Це найперший в Укра­їні такий пілотний проєкт. Станція приймає органічні відходи від на­селення та бізнесу, з яких виро­бляє чорнозем, тобто органіч­ну підживку для рослин. Відходи на переробку приймають безко­штовно, а підживку можна купити за символічною ціною — 360 гри­вень за тонну (на початках проєк­ту, 2020 року, її можна було вза­галі взяти безкоштовно).

Про роботу компостуваль­ної станції розповіли фахівчині ЛКП «Зелене місто»: началь­ниця відділу організації роз­дільного збору органічних відходів Наталя Сеник та про­відна технологиня Миросла­ва Білокур. Станція працює з 2020 року. Паралельно міськра­да проводила роботу із меш­канцями, роз’яснюючи важли­вість сортування сміття. Згідно із дослідженням вмісту сміття, у сміттєвому баку є понад 50% органічних відходів. Завдання в тому, щоб забрати з маси за­гального сміття органічні відхо­ди. Бо якщо ця органіка потра­пляє на сміттєві полігони, вона утворює той самий надзвичай­но шкідливий фільтрат. Також буде вигідно це і для мешканців, бо тоді вони платитимуть за ви­везення сміття удвічі менше.

Працювали з підприємця­ми — перевізниками побутових відходів, які вивозять сміття від населення. ЛКП «Зелене міс­то» купило перші 100 спеціаль­них контейнерів для органічно­го сміття. Їх розставили у місті, аби з’ясувати, чи люди будуть сортувати сміття. Справа піш­ла, і тепер вже 99% усіх сміттє­вих майданчиків Львова мають контейнери для органіки.

Важливо, що в контейнер для органіки не можна кидати усі підряд харчові відходи. На­приклад, не можна туди кидати відходи від сирого м’яса, жири, рибу, морепродукти, молочні продукти. Можна кидати луш­пиння, заварку чаю, фуси від кави, залишки овочів, фруктів, ягод, шкаралупу з яєць, крупи. А також садово-паркові відходи — скошену траву, листя, зріза­ні гілки, зів'ялі квіти. Зрозуміло, не можна туди кидати звичай­ні ТПВ, склотару, пластик, одяг.

Уся органіка забирається з контейнерів спеціальним тран­спортом. На станції є величез­ні асфальтовані поля, куди ця органіка викладається у сму­ги — бурти. Проблема в тому, що екологічно несвідомі міс­тяни часто лінуються і кидають органіку разом із пластикови­ми пакетами. Тому працівники компостувальної станції мусять вручну вибирати їх із загальної маси, а також скло, пластик та інші відходи. Таку сумну карти­ну ми і побачили: з довжелез­них буртів вибирали пакети аж два літні чоловіки. На спеці були вдягнені у ґумові чоботи й грубі ґумові рукавиці та ледь шпорта­лися у смердючих купах…

Крім органіки, на станцію надходять і садово-паркові від­ходи від прибирання зелених зон (гілки тут дробаркою по­дрібнюють на щепу) та харчо­ві відходи від підприємств. Самі привозять свої відходи на пере­робку «Шувар», «Галка», «Мак­дональдс», «Лімо», овочеві та фруктові бази.

Зміст бурта укладається у співвідношенні 60% харчових відходів і 40% садово-парко­вих. Усю цю масу кожні три дні перемішує спеціальна маши­на — аератор. Він насичує бурти киснем. Адже це станція аероб­ного компостування, тому тре­ба постійно додавати туди ки­сень. Під дією кисню починають працювати бактерії, які є в ор­ганіці. При цьому температура всередині бурта може сягати 70 градусів. Весь цей процес три­ває три місяці, протягом яких з цієї маси утворюється кінцевий продукт — чорнозем (компост).

«Наша станція працює три роки, — розповідає Наталя Се­ник. — За цей час ми прийняли і переробили понад 20 тисяч тонн роздільно зібраних відходів, з яких половина — харчові». Пряму­ємо до майданчика, де просію­ють компост. Дехто затуляє носа, бо тут досить сильно смердить.

«Сито» — величезна маши­на, яка видає готовий продукт — чорнозем, або ж органічну під­живку. Перед нами чималенька гірка чорної пухкої землі. На­таля Сеник набирає в пригор­щу чорнозему і показує, який він жирний і якісний. «Цей ком­пост можна змішувати з землею у пропорції: 1 частина компос­ту і 4 частини звичайної землі, — розповідає фахівчиня. — Тоді можна щось висаджувати. Ця підживка набагато краща для рослин, ніж усі хімічні добрива».