У 22 роки пересадили серце

Василеві Худю зі Старосамбірського району, що на Львівщині, — 22 роки. Місяць тому йому пересадили серце. У лікарні пробув рекордно малий термін — два тижні. Хлопець швидко відновлюється після операції та мріє про більш активне життя.

Три роки тому Василь Худьо за­хворів на грип. Зізнається: майже не лікувався. Переніс недугу «на но­гах», після чого отримав ускладнення — міокардит, тобто запалення серцевого м’яза.

«Наступні три роки я лікувався. За пів року міг чотири рази побувати у лікарні, — розповів „ВЗ“ Василь. — Не жив, а му­чився. Постійно виникала задишка, тиск падав до показників 75/40 мм рт. ст. У футбол пограв один тайм — і все, більше не міг. Міг виконувати домашню роботу, але не важку».

Лікарі наполягали: потрібна тран­сплантація. Прогнозували, що його серце витримає ще максимум рік… У лютому Василь отримав шанс на жит­тя. Поїхав у Львівську клінічну лікарню швидкої медичної допомоги здавати тест на сумісність органів, а о 6-й ран­ку наступного дня його вже забрали на операцію.

«Коли отямився після наркозу, не ро­зумів, що сталося. Не міг повірити, що у мене — нове серце», — не приховує емо­цій юнак.

Донором для нього стала 45-річна жінка, яка померла від розриву аневриз­ми. Медикам не вдалося її врятувати. Коли у жінки констатували смерть мозку, родичі ухвалили рішення віддати її сер­це, печінку і нирки для трансплантації. Так одна смерть врятувала чотири життя.

Операцію провела команда меди­ків, до якої увійшли львівські спеціаліс­ти, а також лікарі з Інституту серця МОЗ України та Національного інституту хі­рургії та трансплантології ім. О. О. Ша­лімова.

«Не знаю, як звати людину, серце якої я отримав. Не спілкувався з її родича­ми, але хотів би подякувати їм за те, що дали мені шанс на життя, за непросте рі­шення, яке вони прийняли, — розповідає Василь Худьо. — Дякую також лікарям і медсестрам, що поставилися до мене, як до молодшого брата».

Додому юнак повернувся через два тижні. Серце прижилося. Зараз посту­пово відновлюється.

Кожні два тижні Василю необхід­но обстежуватися. Крім того, мусить обов’язково пожиттєво приймати ліки, щоб серце не відторгнулося.

Василеві ще не можна долати вели­кі відстані чи підіймати предмети, важ­чі ніж п’ять кілограмів. Однак лікарі ка­жуть, що через рік він повернеться до повноцінного життя.

«Тиск — у нормі. Маю багато енергії, але не знаю, куди її подіти. Хочу щось робити, але ще не можна», — поділив­ся з «ВЗ» юнак. Каже, що коли його ор­ганізм зміцниться, то поїде у Чехію. Ра­ніше він там був на заробітках, а зараз мріє відвідати цю країну як турист.

Наталія Хвесик для газети «Високий Замок»