Псів більше любив, ніж свою дружину

21 липня близько 9.30 надійшло повідомлення про захоплення терористом рейсового автобуса з пасажирами. Маршрутка приїхала з села Краснилівка Камінь-Каширського району на центральний автовокзал Луцька й мала звідти відправлятися на Берестечко. У салон на автостанції зайшов чоловік без квитка з величезним рюкзаком та сумкою. І далі автобус поїхав не за маршрутом…

Зупинився він на центральній площі Луцька біля пам’ятника Лесі Українки — Театральному майдані. Поряд — Свято-Троїцький кафедральний собор, Волинський обласний академічний театр імені Тараса Шевченка, Палац культури й кілька багатоповерхівок. Через дорогу — 5-поверховий торговий центр, готель «Україна» та… Головне управління національної поліції в області. У терориста усе було, як на долоні. Виявляється, перед захопленням заручників він кілька днів жив у готелі у центрі — вивчав обстановку.

Першими до Театрального майдану під’їхали екіпажі патрульної поліції. Коли вони намагалися наблизитися до автобуса, в їхній бік почулися постріли. Також полетіла граната (із чекою, тож не вибухнула). Людей, які прогулювалися центром, поліцейські старалися завертати. Та їх було мало. Хтось з лучан все одно намагався пройти повз автобус, серйозності ситуації ніхто не усвідомлював. Думка була, що це — навчальна спецоперація…

Тим часом терорист, зібравши мобільні телефони заручників, декого попросив зателефонувати рідним й про все розповісти. Був ввічливим, навіть попросив у людей вибачення за те, що з його вини ті втрапили в таку ситуацію. Домагався одного — аби на площі зібралося якомога більше журналістів (окремо зажадав прямого контакту з київським журналістом Юрієм Бутусовим, редактором сайту «Цензор»). Таку можливість йому забезпечили. Чоловік назвався Максим Плохой, не ставив. Назвав політиків та інших діячів терористами у законі й хотів, аби вони це визнали, записавши відповідні відеозвернення.

До центру міста почали стягувати силовиків, по одинадцятій ранку на площі вже стояв БТР. З Києва прилетів міністр МВС Арсен Аваков. Правоохоронці оточили площу радіусом не менше кілометра від епіцентру подій — не можна було ні проїхати транспортом, ні проти. Накрили усі торгові та розважальні заклади і попросили мешканців навколишніх будинків покинути свої помешкання. Привід був — терорист поцілив у вікно будівлі управління поліції, тож гарантії, що не стрілятиме по людських житлах, не було. А ще попередив, що заклав вибухівку в інше велелюдне місце, тож у разі штурму все підірве.

Ситуація тримала усіх у неймовірному напруженні. Стало відомо, що з квитками на автостанції сіло всього двоє людей, а, оглядаючи здалеку автобус, нарахували близько двадцяти пасажирів. Серед них була вагітна жінка, дитина, літні люди. З родичами заручників намагалися зв’язатися силовики. Також було з'ясовано справжнє ім’я злочинця.

Під прізвищем Плохой, як виявилося, ховався уродженець Росії, зек, який у минулому відсидів десять років за різні злочини, Максим Кривош. Він давно мешкає в Україні, у місті Дубно Рівненської області. Має дружину та 15-річного сина. Сусіди розповіли, що був агресивним що до дружини, відлюдькуватим. А ще його знали як волонтера — опікувався бездомними собаками, добився прийняття програми їх стерилізації (замість травлі). Зауважують: псів більше любив, як свою жінку. Виставив умову, президент Зеленський розмістити на своїй офіційній сторінці відеозвернення з рекламою документального фільму «Земляни» американського зоозахисника Шона Монсона, який виступає проти експлуатації тварин для виробництва одягу та їжі. Зеленський це зробив (після цього ролик зі сторінки відразу прибрали). Плохой також написав книгу «Філософія злочинця».

Що відомо про його сім’ю? Батько був викладачем у Луцьку у політехнічному інституті (нині ЛНТУ), мама — вчителькою російської мови у школі. Обоє вже померли. Сам Максим вчився у духовній семінарії, та не закінчив її. На бандитський шлях став у 17-ть. Перший строк (шість років за розбій, шахрайство та інше) мотав у колонії у Дрогобичі на Львівщині…

… Надворі стояла страшна спека, а люди в салоні сиділи без їжі та води. Як туалет терорист дозволив використовувати відро. І так майже тринадцять годин поспіль! Протримав автобус зачиненим аж до вечора.

На Театральну площу на перемовини з чоловіком прибула дружина. Та він її слухати не став — послав лайливими словами.

Перемовникам важко було встановити з терористом контакт. Розмови тривали близько чотирьох годин. Кривош часто кидав трубку, потім знову піднімав і казав кілька слів. А рідні здригалися від кожного пострілу чи звуку вибухового пакета, що летів з автобуса на площу.

Надвечір терорист переговорив телефоном і з президентом Зеленським. Після цього дозволив трьом заручникам залишити салон автобуса. Ще трохи — роздав людям телефони і сказав, що вже все, кінець. Тоді сам вийшов надвір, кинув свою сумку на асфальт і чекав, коли його пов’яжуть.

І тоді раптом почалося найцікавіше. Адже до фіналу цієї історії і у журналістів, і у заручників залишилося безліч запитань. Бо коли терорист вирішив здатися, він ще досить довго — майже хвилину — час чекав, навіть знудився, коли до нього підійдуть правоохоронці та надягнуть наручники. Коли Кривоша затримали і відвели від маршрутки, за хвилин півтори, туди примчав БТР та почався… штурм! У момент, коли з салону почали виходити заручники. Що це було? Хтось говорить про нескоординованість дій силовиків, а хтось — про театральну постановку.