Хоча мають проблеми зі слухом, до людського болю не глухі...

Серед численних нагород у кабінеті Наталії Марценюк, директора Ужгородського навчально-виробничого підприємства №2, яке підпорядковане Українському товариству глухих, є відзнака, якою колектив пишається понад усе — подяка від командування 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Цей розквартирований на Закарпатті підрозділ ЗСУ великий авторитет серед співвітчизників в останні роки здобув за мужність і відвагу, проявлені під час бойових дій у зоні АТО. Виконувати свій обов’язок із захисту Батьківщини військовослужбовцям допомагали і сім десятків жінок-інвалідів, які працюють на цій фірмі.

Крім грамоти “за допомогу у зміцненні обороноздатності” і статуетки із зображенням ведмедя, символу закарпатського краю, воїни передали на підприємство два великі ящики пряників — для дітей тутешніх працівниць. 2014 року, під час найгарячішої фази війни на сході, ці жінки неабияк доклалися до того, щоб полегшити фронтові будні солдатів 128-ї бригади. Пошили для них дві тисячі комплектів військової амуніції, у тому числі - спеціальні костюми для розвідників. Замовлення виконали оперативно, щойно надійшло відповідне прохання.

Реалізували швачки-інваліди цього підприємства і спеціальне замовлення обласної лікарні ім. Мечникова. що у Дніпрі. Цей медичний заклад прийняв (і досі приймає) чи не найбільшу кількість поранених із зони АТО. Лікарня була повністю забезпечена медикаментами, а от із білизною для пацієнтів у ті складні для країни часи виникали проблеми. Ужгородських швачок попросили допомогти — і вони моментально відгукнулися.

Наталія Василівна пригадує:

- Зайшла я у цех і кажу: “Дівчата, треба терміново пошити труси, шорти для прооперованих воїнів. Якщо хто може — будь-ласка, допоможіть, залиштеся після роботи. По закінченні зміни заходжу у цех - а всі мої жінки чекають на своїх місцях. Я розплакалася... Дехто думає, що люди з інвалідністю злі на свою долю. Можливо, десь воно у чомусь і проявляється. Але коли йшлося про захисників країни, всі цією темою пройнялися. Не залишилися осторонь чужого болю. Знають власну біду — розуміють і чужу...

Директор підприємства розповіла нам ще один хвилюючий, вельми драматичний епізод з життя цього виробництва. Він теж пов’язаний з війною.

- Довелося нам виконувати і найважче за весь період діяльності спецзамовлення: шити яскраво червоні куртки для медиків-санітарів, які збирали на полі бою убитих воїнів. Замовили нам 150 таких курток. Наші жінки шили їх з великою тривогою. Шили і заливалися слізьми. Але і такий асортимент був потрібен...