Фальсифіковані ліки, отруйна горілка, дорожнеча і комендантська година... 

З Олегом я познайомилась випадково у Трускавці. Він відпочиває в одному з санаторіїв, я приїхала туди до друзів. Слово за словом, і чоловік розговорився... Він із Донеччини, живе на окупованій території. Працює на шахті Ахметова. У Трускавець приїхав за профспілковою путівкою, яку йому дали на шахті. Вартість путівки на 21 день - 15 тисяч гривень. Заплатив лише 10 відсотків, тобто півтори тисячі.

«Як же ви наважились сюди їхати? Не боялися бандерівців, якими російська пропаганда лякає людей?» - запитую. «Не боявся. Я адекватно сприймаю дійсність, - відповідає. - Деякі хлопці на шахті мене лякали, підколювали, мовляв, тебе там зловлять, дадуть автомат у руки і примусять воювати проти “ДНР”. Але я на них уваги не звертав. Так переважно молодь говорить, їй мізки пропаганда за останні роки сильно промила. Люди старшого віку більш виважені. Навіть заздрили мені. Особливо ті, хто колись бував у Трускавці...».

У місті, де живе Олег, до ста тисяч населення. Це районний центр неподалік Донецька. Воно і раніше було депресивне, а нині і поготів. Роботи немає, хіба двірником можна влаштуватися за копійки. Бізнес такий-сякий працює, але на рівні купи-продай. А купівельна спроможність людей вкрай низька, натомість ціни — захмарні. Усе вдвічі дорожче, ніж на підконтрольній Україні території. Людям ледь-ледь на скромну їжу вистачає. Олег каже: з якісними продуктами харчування — проблема. Він у Трускавці львівського пива випив, то згадав, яким має бути смак пива. У них, каже, пиво з Росії привозять, з порошку зроблене, пити неможливо.

Хліб також жахливої якості. По-перше, на хлібозаводах безбожно крадуть, як це було за радянських часів, по-друге, якість ніхто особливо не перевіряє. Ось халтуру і женуть... Батон коштує 18 рублів (8 гривень). М’ясо можна купити лише на базарах. Привозять його з Росії. Усі спеціалізовані м’ясні магазини позакривалися. Свинина коштує 300 рублів (125 гривень). Приблизно стільки ж і сало. Коли на ринок приходить так званий народний контроль, то продавці змінюють цінники на нижчі. Ті познімають це на телекамери, а коли йдуть геть, продавці повертають реальні ціни.

Єдине, що дешеве, це горілка - 0,5 літра коштує 130 рублів (60 грн.). Але краще її не купувати. Багато труяться, сліпнуть. Роблять її на місцевому лікеро-горілчаному заводі зі спирту, що привозять з Дагестану. Якість цього спирту вельми сумнівна... Про делікатеси взагалі мовчить, не пам’ятає, коли востаннє їв червону рибу, хоча раніше любив нею ласувати. Перед від’їздом у Трускавець вирішив побалувати дитину, купив їй карамельки. Заплатив 160 рублів за кіло. Каже, усі ціни в їхньому місті на рівні московських, а на деякі продукти, наприклад, на кондитерку, вищі за московські (зі середини 2015 року повністю перейшли на рублі). Тому ті, хто має можливість виїхати на підконтрольну Україні територію, по пенсію чи до родичів, намагаються там максимально закупитися. Купують і продукти, і промислові товари, і ліки, бо якість ліків у місцевих аптеках також сумнівна. “Ліки привозять з Росії, - розповідає Олег, - 90 відсотків — підробка. Не ліки, а “крейда”. Мені теща довжелезний список ліків підготувала, вже в трускавецькій аптеці закупився”.

Щоправда, останнім часом Україна стала обмежувати вивезення товарів 50 кілограмами, бо у супермаркетах в прикордонних містах продуктів забракло. Тому дехто їздить по товар у Росію чи Білорусь. Особливо за побутовою технікою, яку на окупованій території продають втридорога. Друг нещодавно поїхав до Росії купити телевізор LG 42 дюйми, то його російські митники з тим телевізором не пропускали. Сказали, що 42 дюйми “не положено”. Кажуть, можна вивозити телевізор максимум 40 дюймів.

Якщо в Росію поїхати простіше, то виїхати на підконтрольну Україні територію - справжній менінгіт. По-перше, далеко не всі мають таку щасливу можливість. Якщо був в ополченні чи навіть не був, але є махровим «деенерівцем», то такі їхати не ризикують. Та й не випустять такого “цінного кадра”. Олег перед тим, як їхати на Львівщину, оформляв спеціальний пропуск. Через сайт СБУ робив відповідний запит, передавав свої паспортні дані, СБУ перевірила і тільки тоді дала добро. По-друге, на блокпостах — довжелезні автомобільні черги, в яких треба простояти мінімум 5-7 годин. Хоча місце в черзі за 250-300 грн. можна купити. І це при тому, що перетинати блокпости небезпечно, бо, як кажуть, куля-дура, невідомо, коли можуть початися обстріли. Сусід Олега їздив по пенсію і загинув, коли у Волновасі на блокпосту розстріляли автобус з мирними жителями.

Запитую, як він перетнув блокпост, адже їхав у саме серце бандерівщини, до Львова. Каже, пощастило, перевірили документи і жодних питань не задавали. Але щастить не кожному. Влітку людей роздягатися змушували, перевіряли, щоб на плечі не було синців. У такий спосіб вираховували, чи нема слідів від приклада автомата. А у молодих жінок дивилися, чи немає характерних для снайперів слідів на шиї. До речі, блокпости є і між “ДНР” та “ЛНР”. Тут також суворий контроль, чимало товарів, особливо продуктів харчування, перевозити заборонено.

Запитую, який має паспорт? Каже, український. А то, як би сюди потрапив? Паспорт “ДНР” брати не збирається, хоча саме зараз ці паспорти почали особливо активно видавати. Усім, кому виповнюється 16 років, без варіантів вручають цю “фільчину грамоту”. Але через Інтернет, за бажання, можна спокійно отримати український паспорт.

Ті, хто через різні обставини не може поїхати “в Україну”, замовляють товари через Інтернет. Є в їхньому місті одна сім’я, яка на цьому бізнес зробила. Люди через Інтернет замовляють собі потрібний товар. Його Новою поштою надсилають у Маріуполь. Ця підприємлива сім’я своїм авто їде у це місто і забирає у поштовому відділенні посилки. Оскільки мають дворічну дитину, яку беруть зі собою, то у чергах на блокпостах не стоять. Потім до їхнього авто вишиковується черга, і вони за відповідну комісію видають ці посилки. Вже рік так заробляють.

Запитую Олега, які настрої панують у їхньому місті. Каже, сепаратистські настрої, звичайно, домінують, але холодильник потроху перемагає телевізор. Починають прозрівати. Прихильників “молодої республіки” за останні два роки поменшало. Багато хто відверто називає владу бандитами. Розуміють, що усім керують росіяни, яким міста не шкода, усе безжалісно нищать, грабують. Їм тут не жити. Прийшли і пішли.

Але люди залякані. Хто має роботу, то з роботи поспішає додому, ніде не затримується. Та й затриматися особливо ніде. На все місто працює одне кафе у центрі. Раніше у місцевому кінотеатрі неподалік цього кафе був штаб “ДНР”, власниця кафе їх годувала. Тепер її заклад має особливий статус. Вдень там можуть бути поминки, а ввечері - весілля чи дискотека. Навіть після комендантської години, а вона починається об 11-й вечора, дозволяють працювати. Хоча з комендантською годиною тут суворо. Вже о дев’ятій вечора вулиці порожні. Якщо когось зловлять на вулиці, то без розбору кидають у “каталажку”. Олег припускає, що комендантський час запровадили тому, що якраз ввечері чи не щодня йде пересування військової техніки від російського кордону. Причому, якщо раніше цю техніку тентами прикривали, то тепер навіть не закривають. Щоб народ менше бачив, усіх заганяють по домівках.

Та народ і без того покірний. Роблять все, що накаже влада. Ніхто не буде перечити. Бо розуміють, що на окупованих територіях закони не писані, правий той, у кого в руках автомат. Коли вбили Моторолу (а в Олега немає сумніву, що це справа рук російських спецслужб, бо елітний будинок, де Моторолі Захарченко подарував “віджату” квартиру, серйозно охоронявся), на похорон зігнали під загрозою звільнення усіх бюджетників і студентів. Каже, в їхньому місті два дні не було бензину, бо заправляли автобуси, щоб привезти людей з усіх навколишніх міст.

Запитую Олега, як шахті Ахметова вдається спокійно працювати на окупованій території?

Каже, Ахметов платить податок “ДНР”, тому шахта і працює. На початках окупації приїхали озброєні люди, шахту закрили, людей повиганяли, а банкомати, де шахтарі отримували зарплати, БТРами повиривали “з м’ясом”. Довелось Ахметову домовлятися. Хоча йому в’їжджати на окуповану територію Захарченко заборонив. Це дуже обурило багатьох людей. Казали, хто такий цей Захарченко, що Ахметова на його батьківщину не пускає. Ахметова тут поважають. Крім того, що шахту зберіг, а на ній працює 5 тисяч людей, які отримують непогану за нинішніми мірками зарплату — 7 тисяч гривень (15 тисяч рублів), ще й гуманітарку привозить та роздає пенсіонерам і малозабезпеченим. Найкраще, каже Олег, нині живеться саме пенсіонерам. Чимало з них отримують дві пенсії. Одну — від України, і так звану допомогу від “ДНР”. Особливо добре влаштувалися пенсіонери-шахтарі. Вони від України отримують і пенсію в межах 7 тисяч (плюс регрес — від 1,5 до 3-х тисяч), і ще одну пенсію від “ДНР”. Це при тому, що середня зарплата бюджетників — 5 тисяч рублів. Шахтарі, що працюють на підконтрольних бойовикам шахтах, отримують максимум 10 тисяч рублів. Але нерегулярно, з затримками. Якраз зараз бюджетникам затримали зарплати. Пояснюють, що Росія не надіслала грошей, бо має багато витрат на Сирію. Росії, мовляв, зараз не до Донбасу.

Проукраїнських поглядів Олег не приховує, звик, що його обзивають “укропом”. У соцмережах недавно написав, що в Крим вже не поїдеш, бо його рашисти окупували, то отримав купу погрозливих відгуків. На шахті також часто виникають суперечки, часом дуже запеклі, але мирні. Один до одного вже звикли, знають, хто чим дихає. На нього владі не стукають. В ополчення з його шахти пішло кількадесят чоловіків. Частина - “за ідею”, зазвичай це молодь, вона найбільше піддається пропаганді, а частина — за довгим рублем. Хоча не такий він уже й довгий. Їм обіцяють зарплату 15 тисяч рублів, сухий пайок та автомат, який вирішує багато проблем. Загалом в армію “ДНР” записувались переважно асоціальні елементи, алкоголіки, наркомани, та ті, хто не має шансів знайти якусь роботу.

На початках так званої “русской весны” у багатьох була ейфорія. Людей переконували, що Донбасу потрібна незалежність, що він годує Україну, і якщо отримає самостійність, то буде не життя, а рай. Люди були дезорієнтовані, залякані міфічними бандерівцями. Проросійські бойовики, коли взяли владу, одразу відключили українські телеканали. Хто мав супутникові “тарілки”, тим їх зламали. В Олега також на будинку стоїть тарілка, але її встановив високо, щоб ніхто не добрався і не пошкодив. Хоча спроби були, пес злодіїв від хати відігнав. Тож Олег весь час дивився і дивиться українські канали. Може, тому і погляди має проукраїнські?

З часом багато хто у новій владі розчарувався, побачив, що це - звичайні злодії, гірші, ніж були за Януковича. Масштаби крадіжок особливо помітні по так званих копанках. Це нелегальні міні-шахти, де добувають вугілля відкритим способом. Зараз цих копанок - безліч. Усе “ліве” вугілля вивозиться до Росії.

Запитую, як місцеві ставляться до Януковича? “Як до зрадника, - відповідає, - готові повісити на першому стовпі. Усі вважають його головним винуватцем цих трагічних подій. Якби не втік, війни можна було б уникнути”.

Натомість усі у захваті від Надії Савченко. “Вона адекватна, відважна, справедлива, - каже Олег. - Ми їй віримо. Вона єдина може навести порядок і у Верховній Раді, і в країні. Вона хоче зупинити війну, щось для цього робить. А те, що кажуть, ніби вона завербована, це неправда. Вона ж пройшла російську в’язницю, тортури, полон...”.

Цікавлюсь, яким бачить майбутнє свого краю. Зітхає. Не має оптимізму. Вважає, такий стан речей надовго. “На блокпостах така “годівниця”, такі тіньові гроші гуляють, що відмовитись від цього буде складно. Це вигідно усім, - підсумовує. - А ми стали заручниками ситуації”.