«Союз нерушимый...»

«Вожуся з бабою і клунками по базарах, щоб копійку заробити. А то пенсія така, що є — і нема. Стільки років пропрацював, всі атомні станції об’їздив, таку зарплату мав. Ще й пайок щодня давали, і 100 грамів там обов’язково були! Де думав, що на старості такі копійки, а не пенсію дадуть?!». «Шо — за «совітами» жалкуєте?». «Тоді всюди порядок був. А зараз — що: люди бідують, а ті там, нагорі, ніяк не нажеруться — крадуть і більше нічого!». Таку розмову між двома літніми чоловіками підслухала у львівській маршрутці. Але здивувало мене не стільки почуте, скільки те, що діалог не закінчився мітингом «щирих галичан»-пасажирів, обурених тим, що «клятий запроданець «совєтів» вихваляє». На «запроданські» репліки не відреагували навіть старші львівські пані, які, подумала, точно необережного дідка заклюють. Згадала цю картинку, побачивши результати останнього опитування Соціологічної групи «Рейтинг». Лише уявіть собі: кожен третій в Україні досі тужить за Радянським Союзом! Причому за останній рік «страждальців» на чотири відсотки побільшало (до 35%). І це ще цифра без урахування «совкозалежних» з Криму й окупованої частини Донбасу, де опитування, зі зрозумілих причин, не проводили.

Найбільше тих, хто жалкує за «нерушимим», традиційно — на півдні (42%) і сході (40%) України. Хоча і центральні регіони недалеко втекли: тут на розвал СРСР нарікають 39% опитаних. У Західній Україні ностальгія за Союзом не дає спокою 18% населення.

Збірний портрет тих, хто згадує СРСР незлим і тихим, виглядає приблизно так: немолода людина з початковою чи середньою освітою і низьким рівнем забезпеченості. Хоча є серед «плакальників» за Союзом і молодь до 30 років (14%), і «буржуї» (22%).

- Тенденція до зростання ностальгії за СРСР пов’язана з тим, що люди втомилися від війни і нестабільності, - коментує результати соцдослідження директор групи «Рейтинг» Олексій Антипович. - Згадують: «От як добре було за Союзу, всі жили мирно, дружно».

- А ще згадують ковбасу по 2,20, безкоштовні путівки на відпочинок, квартири від держави. Але чомусь забули про дефіцит, неймовірні черги, «ходіння строєм», переслідування за вільнодумство, віру...

- Ті, хто найбільше ностальгують за Союзом, згадують, як добре жилося, хоча б тому, що тоді вони були молоді і здорові. З іншого боку, в українців дуже коротка пам’ять. Вони пробачають політикам, на кожних виборах знову стають на одні і ті самі граблі. У нас дуже багато людей, які не хочуть вчитися рости та розвиватися. Легше згадати, що колись була ковбаса за 2,20, все було стабільно, зрозуміло. Не шукати шляхів до покращення, а звертатися до минулого і казати, що зараз - все погано, проклинати владу, ситуацію. Така українська ментальність. І це стосується не лише ностальгії за Союзом. Ті, хто вважає себе патріотами, ностальгують за іншими історичними часами, героями, подіями - козацтво, боротьба за Незалежність. Нас не влаштовує сьогодення, нам подобається певний період з минулого, а майбутнє навіть не хочемо будувати.

- З того, як розділилися симпатики СРСР за політичними уподобаннями, напрошується висновок, що «товаріщі» за сильною рукою тужать. Кілька років тому в одному з інтерв’ю ви казали, що українці хочуть свого Путіна — українського. Запит залишається?

- Хочуть швидше не сильної руки, а порядку, дотримання певних правил, за якими живуть усі — від пересічного громадянина до чиновника. Тут лідирує виборець колишньої Партії регіонів, нині - «Опозиційного блоку». Ці люди виховані у традиції «жити у рамках», і нічого іншого їм не треба. Схожу систему цінностей українці бачать й у Надії Савченко (як показали результати опитування, серед її прихильників 44% шкодують за розвалом СРСР. - «ВЗ»). Правдоруб, різкі висловлювання, «всіх посадимо!», «наведемо порядок!». Українцям це імпонує, особливо тим, які жили за такими правилами у рамках Радянського Союзу. Українець хоче українського Путіна, хоче, щоб хтось взяв відповідальність за ситуацію в державі і керував цією ситуацією: добре, погано, але кудись її рухав. Зрештою, потрібно визначитися, до чого ми прагнемо. Будемо проводити аналогії з диктаторською Росією чи жити за європейськими цінностями, де розвинуте громадянське суспільство, і громади вирішують, куди рухатися. Відбувається це не лише шляхом виборів, а й через дотримання цінностей, законів, коли влада розуміє, що має відстоювати інтереси тих, хто її обрав. Українці ж поєднують у собі непоєднуване. З одного боку — сильну руку подавай. А з іншого — щоб ця рука не чіпала демократію і свободи, хоча рано чи пізно це все одно стається. Українець хоче свобод для себе — свободи пересування, свободи від податків, але разом з тим вимагає несвободи для багатих, чиновників, можновладців. Ми не хочемо дотримуватися того, чого вимагаємо від інших.

- Звучить абсурдно, але навіть серед виборців «Свободи» (як показали результати опитування) є ті, хто ностальгує за СРСР. Що це за «кадри»?

- За останні чотири-п’ять років у «Свободи» помітно змінився електорат. Він переростав з націоналістичного, ідеологічно спрямованого до протестного. Тобто цей електорат вже не заідеологізований. Хоча кістяк, звичайно, залишається націоналістичним. Але це кістяк, не всі. Серед протестного електорату «Свободи» є і російськомовні, і навіть росіяни.

- Ностальгію за «совком» старшого покоління ще можна пояснити. А за якими «союзними благами» сумують ті, кого за СРСР ще навіть у планах не було чи хто прожив «совдепівський» мінімум у своєму житті на горщику?

- Молодь виховується у традиціях старшого покоління. І якщо старше покоління постійно говорить, що Радянський Союз розв’язував усі проблеми, тримав порядок, що в СРСР ніхто не крав (хоча крали всі — від колгоспника до завбазою і вище), молодь сприймає це відповідно. «Отцы говорили, що в Советском Союзе было хорошо», значить — так і було. Думаю, більшість з нас і досі - «совки». Навіть якщо і не вважаємо себе симпатиками СРСР, залишаємося прихильними до цінностей тих часів. Маю на увазі не ідеологію, а поведінкові моменти, відносини громадянина і держави, громадянина і влади, коли ніхто ні за що не відповідає, і хочеться, щоб якийсь жек, чиновник, міністр, керманич держави вирішував усе. А ми собі будемо копати городи і займатися забезпеченням власної сім’ї.

- Одвічне «наша хата скраю»?

- Саме так. Те, за що в Україні лише зараз взялися, - декомунізація, заборона радянської символіки, - тільки початок того, що можна зробити для виходу з цієї ностальгії за Радянським Союзом. Не можна будувати Українську державу з пам’ятниками «вождів», які її знищували.

Цікавий факт

Автором терміну «ностальгія» вважають швейцарського лікаря Йоганна Хофера, який використав це поняття у своїй дисертації 1688 року. Ностальгію Хофер описував як психічне захворювання. Серед прикладів, які наводив ескулап, - поведінка солдатів, які служили найманцями далеко від Батьківщини, і студентів, котрі навчалися поза рідною країною. Ностальгію вважали хворобою до початку ХХ століття.

Ви родом з СРСР, якщо...

• Пам’ятаєте, що батьки записувалися у чергу на якусь «стінку».
• В овочевому магазині пили сік, який стояв у графинах на підносі. Найсмачніший — томатний. Ложечка для солі мочилася у гранчаку з водою.
• Електронні забавки «Вовк з яйцями» і «Водолази з восьминогами» були для вас найбажанішим подарунком.
• Вистоювали довжелезні черги за неймовірним смаколиком — кукурудзяними пластівцями (з цукром — 10 копійок за пачку, без — сім).
• Портфель-дипломат — це так модно!
• Можете пояснити різницю між «чевінг гум» і «бубль гум».
• Вам хочеться взяти до рук обплетену кольоровим дротиком кулькову ручку чи повісити вдома на люстру рибку, сплетену з медичних крапельниць.
• Хоч раз ходили «на відік».
• П’ятдесят сортів ковбаси і тридцять сиру — такого не може бути!
• Батьків викликали до школи через те, що ви грали у класі у фантики чи марки.
• Обожнювали кефір у скляній пляшці з зеленою кришечкою з фольги і молоко у пакетах-пірамідках, а ще — бублики за шість копійок, з яких потім чомусь зник мак.
• З перших рядків пісні «Взвейтесь кострами...» рука так і тягнеться до пілотки.
• Намагалися виміняти в однокласника чи однокласниці дефіцитний пластмасовий жовтеняцький значок на колекцію марок, відкриток, вкладок з «Дональда» чи новеньких етикеток з овочевих закруток.
• «Фірмовий» туалетний папір (який більше целофан нагадував) ви використовували не лише за призначенням, а й майстрували з нього «парашутики».