«Лише молитися за мир, а більше нічого не робити — це робота на окупанта...»

Незважаючи на “мирну” риторику душпастирів УПЦ МП, було побоювання, що церква, чий духовний центр знаходиться у столиці країни-агресора, спробує використати хресну ходу для збурення, провокацій, фізичного протистояння серед віруючих. А це могло призвести до нового втручання Росії в українські справи. Чимало експертів не виключали, що сусідня держава під приводом “захисту православних братів” може відкрито вторгнутися в Україну.

Дякувати Богу, найгірші сценарії не справдилися. Завдяки превентивній роботі з боку українських спецслужб, Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії, активній позиції громадськості усі ниці наміри (якщо такі справді хтось виношував) було нейтралізовано. Відповідну розмову представники влади провели з вищим духовенством, свої “вуха і очі” українські спецслужби мали серед “ходоків”, тож ситуація там була під контролем. Щоб запобігти ймовірним конфліктам, шість тисяч поліцейських супроводжували учасників ходи, у Києві пропускали їх через металодетектори, перевіряючи на предмет заборонених речей. У Мінздоров’я подбали про лікарську допомогу виснаженим спекою паломникам. МВС організувало доїзд парафіян з околиць до центру Києва. Підвищені заходи безпеки виявилася не зайвими: у кількох прочан виявили ножі, провокаційну символіку на кшталт портретів російського царя Миколи ІІ. Дехто з “мирян” з кулаками кидався на телекамери. У декого з-під риз виглядала камуфляжна військова форма. Особливого колориту ході додавала присутність на її фінальній стадії народних депутатів від “Опозиційного блоку” Новинського, Бойка, Шуфрича...

На думку аналітиків, хресна хода у виконанні УПЦ МП мала не стільки духовне, скільки ідеологічне, мобілізаційне призначення. Церква, яка в останні роки, особливо після російської агресії, стрімко почала втрачати свою вагу, воліла продемонструвати київській владі свою удавану силу, натякала, що з нею (і з її патронами) треба рахуватися.

Про автокефальність, патріотичну позицію церкви у виступі біля підніжжя пам’ятника Володимиру Великому говорив президент Петро Порошенко. “Соціологічні опитування, - сказав він, - показують, що дедалі більша кількість православних України хочуть мати... єдину помісну автокефальну церкву. Церкву, євхаристійно й молитовно поєднану, але адміністративно незалежну від інших церковних юрисдикцій. Це історичний тренд, який не може оминути і Україну... Ясно, що ми не будемо байдуже спостерігати за втручанням іншої держави в наші церковні справи, за її спробами використати в своїх інтересах почуття частини українських православних...”.

Петро Порошенко дав урок політграмоти УПЦ МП, яка війну на Донбасі, як і російська пропаганда, називає “громадянською”: “Два з половиною роки тому Москва розв’язала війну проти золотоверхого Києва... Категорично не сприймаю паліативні форми, як-от абстрактний “збройний конфлікт” чи “збройне протистояння”. Це оцінки з чужого, неукраїнського голосу. Те, що відбувається на сході, називається “нашестям чужинців”. Думаю, цьому українському словосполученню не складно знайти аналог і в церковнослов’янській мові”. Відомо, у чий город кинуто цей камінчик, — церковнослов’янською відправляють у храмах УПЦ МП...

Коментарі для «ВЗ»

Андрій ЮРАШ,

керівник Департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України

Започатковуючи хресну ходу, її організатори мали, вочевидь, намір довести власну впливовість, чисельність своїх послідовників в Україні. Ця хода мала не стільки релігійний вимір, як ідеологічне навантаження. Акція УПЦ в єдності з Московським патріархатом мала показати “масштабність” цієї структури, підвести керівників держави до думки, що вони мали би змінити своє ставлення до цієї церкви, повернутись до схем фаворитизування, які були за Януковича...

За даними поліції, у хресній ході УПЦ МП (стільки ж приблизно і в “Українській ході” УПЦ КП) взяло участь до 15 тисяч віруючих. Завдяки металодетекторам учасників акції можна було порахувати з точністю до десятка. Тому заяви УПЦ МП про 80 тисяч чи 100 тисяч учасників є спекулятивними. В рамках хресного ходу УПЦ МП від Святогірської Успенської лаври йшли по 100-150 вірян. Від західної гілки у найкращі часи хода налічувала не більше півтора-двох тисяч учасників...

Наскільки щирою була молитва за мир? Це може знати лише Господь Бог... Хотів би привернути увагу до слів президента про “промосковські банди”, які тероризують нашу Україну. Тому зараз лише молитися за мир - замало. Де-факто — це робота на окупанта, на сепаратиста. Треба не лише молитися за мир, а й діяти в інтересах свого народу, своєї пастви. Соціологічні виміри показують, що паства УПЦ МП не підтримує угодницьку щодо агресора політику свого вищого керівництва. За підсумками опитувань, 37% віруючих УПЦ МП заявляють, що хочуть мати єдину помісну Українську православну церкву.

Тарас ВОЗНЯК,

редактор культурологічного журналу “Ї”,

політолог

Хресна хода УПЦ МП і “Українська хода” УПЦ КП — два різні заходи з різними цілями. Хресна хода Московського патріархату була чистої води провокацією, справою не церковною, а політичною. За нею вбачалася спроба розхитати Україну. Смішно чути райдужні реляції УПЦ МП про начебто велику масовість її акції — на телекартинках було видно від сили 12 тисяч ходоків. У зв’язку з цим варто нагадати приїзд в Україну Папи Римського Івана Павла ІІ, коли на львівський іподром прийшло мільйон прочан... Дуті заяви про “масштабність” - це і є той формат, в якому існує УПЦ МП. Своєю акцією Московський патріархат показав, що він “ще живий” - з наголосом на “ще”...

Щодо УПЦ Київського патріархату, то вона поступово набирає сили. Навіть проведення її ходи, на відміну від опонентів, було набагато лагіднішим, без істерик, провокацій. Ми є свідками процесу переходу православних вірних з одного патріархату в інший...