Хто і навіщо реанімовує Медведчука? 

Очікування, що ця кримінальна справа матиме розвиток, не в’яжуться з медведчуківською роллю, на яку підписалася Банкова. Хіба можна «тягати» за сепаратизм того, хто представляє Україну у Мінському процесі і кому скоро німб на голову вішатимуть як головному «душрятівникові» українських заручників у Росії (включаючи Надію Савченко)? З такими темпами Медведчука швидше у депутатському кріслі побачимо, ніж на лаві підсудних. На що сподівається Кремль, намагаючись реанімувати путінського кума на українській політичній авансцені? Про це — у розмові з політологом Михайлом Басарабом.

- Те, що Медведчук сприймається як компромісна фігура у Мінських перемовинах, - велике недопрацювання української влади, і є неприпустимим. Це людина з колосальним негативним шлейфом, мінусовим рівнем довіри в українському суспільстві. Людина, яка має тісні взаємини з Путіним, є його кумом. Шкода, що Медведчук є посередником у цьому переговорному процесі саме від української сторони. Росія намагається цим скористатися, всіляко підвищуючи вагу Медведчука як компромісної фігури, посередника між Україною, Росією і терористами. Але Кремль, як завжди, не враховує особливостей української ментальності, суспільних настроїв в Україні. Ставка на Медведчука, намагання наростити йому політичні м’язи приречена на фіаско. Він не може бути авторитетним в очах українців переговорником, неупередженим посередником. Усі намагання Кремля надати Медведчуку медійну піар-підтримку - зайва трата зусиль кремлівської пропаганди.

- Чи є у Медведчука шанси на повернення з політичного «підпілля» у публічну політику?

- Масована підтримка Медведчука Кремлем спрямована на те, аби на якомусь етапі він виринув як миротворець, компромісна фігура для вирішення конфлікту на Донбасі. Не виключаю, що Медведчук може знову з’явитися у ролі політика, представляючи проросійську «п’яту колону» в Україні. Буде він у статусі одного з лідерів, умовно кажучи, «Опозиційного блоку» чи якоїсь нової сили, ми розуміємо електоральну обмеженість цієї політичної ніші. Максимум, на який може розраховувати Медведчук, - п’ять-десять відсотків українського населення, яке і надалі залишається орієнтованим на Росію, лояльним до держави-агресора.

- Допускаєте, що через місяць-два (а то й - швидше) знову почуємо прізвище Медведчука з прив’язкою до ідеї про тимчасові адміністрації на окупованій території Донбасу з ахметовими-бойками на чолі?

- Не виключаю, що як тільки українська влада знову стане на шлях активної капітуляції у питанні Донбасу, ця тема може актуалізуватися. Попри те, що ідея про тимчасові адміністрації на окупованій території абсурдна за своєю правовою і політичною суттю. Серед пропозицій на керівництво цих адміністрацій цілком може бути і Медведчук - як фігура, яка влаштовує Кремль і на яку можуть погодитися українські представники (маю на увазі передусім українського президента). Але, думаю, реалізація такої ідеї викличе спротив в українському суспільстві. Будь-які спроби українського керівництва, передусім президента, капітулювати перед державою-агресором (про що б ми не говорили — про Мінські домовленості, вибори чи тимчасові адміністрації на окупованих територіях) викликатимуть агресивне несприйняття українським суспільством і приречені на фіаско. Єдине, що президент отримає з цього, - зниження рівня довіри до нього.

- Чим, власне, керувалася Банкова, санкціонувавши участь Медведчука у переговорному процесі?

- У мене сформувалося стійке розуміння того, що, на превеликий жаль, наш президент не готовий до переможної ходи у питанні Донбасу. Не маю на увазі актуалізацію збройного конфлікту. Ми пройшли той етап, коли українці могли зі зброєю у руках відстояти свою територіальну цілісність. Це вже питання вчорашнього порядку денного. Але у нас є достатньо можливостей ухвалити оптимальне для України рішення, відмінне від Мінських домовленостей, від ідеї тимчасових адміністрацій і виборів на окупованих територіях. Є альтернативні пропозиції. Одна з них, найбільш слушна, - на законодавчому рівні визнати ці території тимчасово окупованими, а Росію - державою-агресором (з усіма наслідками, які випливають з цього), встановити тимчасовий державний кордон по нинішній лінії розмежування... Але президент цього не сприймає. Він налаштований на те, щоб піти на поступки Росії, а в обмін отримати припинення вогню. Це хибне уявлення. Маємо усвідомлювати, що конфлікт на Донбасі — це не лише збройна агресія Росії. Збройна агресія — тільки один з елементів тривалої і багатошарової агресії РФ проти України, спрямованої на руйнацію нашого суверенітету. Що робить Росія: як поступку пропонує припинення вогню, але в обмін на це бажає отримати можливість повного політичного підпорядкування України. Росія не заспокоїться, вона і далі буде задіювати усі можливості для того, щоб зруйнувати нас як державу. Капітуляційні наміри президента неадекватні тій ситуації і викликам, які постали перед Україною. Спроба за будь-яку ціну вмовити Путіна припинити збройну ескалацію на Донбасі, колосальні поступки в обмін на це матимуть катастрофічні наслідки для України.

- Після скандальних заяв Надії Савченко, зокрема щодо прямих переговорів з Плотницьким і Захарченком, прозвучали підозри: чи не доклався тут, бува, Медведчук, чи не використовують Савченко в його інтересах?

- Те, що вона виголошує, неграмотно і шкідливо як з правової, так і з політичної точки зору. Маю на увазі її заклики до ведення прямих переговорів із так званими сепаратистами. Усі прекрасно розуміють, що це ніякі не сепаратисти, а російські маріонетки, які отримують вказівки з Кремля. У них немає власної точки зору. Коли Надія закликає напряму вести переговори з цими злочинцями, то це — або нерозуміння глибини і масштабу конфлікту, або цілеспрямоване й умисне шкідництво. Фото зі сайту theinsider.ua