«Державному менеджеру Коломойському зашкодили приватновласницькі інстинкти»

Торішнє призначення олігарха на державну ділянку роботи було найгучнішою кадровою новиною 2014-го. Не меншою сенсацією стала його недавня відставка. У суспільстві немає єдиної думки, наскільки правильно вчинив президент, пославши власника футбольного клубу у політичний аут. Не мають її і співрозмовники “Високого Замку” — політолог Олександр Палій і дві жительки Дніпропетровська.

— Чи погоджуєтеся ви з поширеною тезою, що “без Коломойського у Дніпропетровську Путін давно зайшов би до Києва”? Що поставили б цьому чиновнику-олігарху у заслугу, а за що, можливо, дорікнули б?

О. Палій. У Дніпропетровську завжди було багато патріотів — згадайте депутатські голосування його представників, починаючи з 90-х. Під час нинішніх подій на сході Дніпропетровськ є надійним тилом. У разі дестабілізації у цьому місті нашим хлопцям на Донбасі було б значно важче. У тому, що такої дестабілізації не допущено, роль Коломойського — значна. Хоча навряд чи вирішальна.

Стиль керівництва Коломойського зрозумілий для промислового міста — робота на швидкий результат. При цьому він не затискає ініціативу, як це робив донецький клан. З іншого боку, державному менеджеру Коломойському зашкодили приватновласницькі інстинкти. Піднятися над ними (як приклад, його участь у конфліктах навколо енергетичних компаній) він не зміг.

— Що ним керувало, коли погоджувався стати головою ОДА: патріотизм, бажання захистити свої статки, над якими нависла загроза? Як ви сприймали пропозицію деяких переживальників — «в інтересах держави» закрити очі на деякі «вибрики» Коломойського?

О. Палій. Коломойським рухало небажання, щоб якісь урки, люмпени на чолі з кремлівськими гебешниками ламали його життя, яке він сам собі створив. І тут інтереси України та Коломойського збігалися. А щодо його викличної поведінки в останні тижні... Послані Коломойським у державні енергетичні компанії люди у балаклавах — це перебір. Неетичним було спілкування Коломойського з журналістом Андрушком. Однак це не смертельні гріхи. Виганяти під час війни цінного чиновника за брак етики — безглуздо.

— Чи мають рацію ті, хто каже, що з відстороненням Коломойського від влади Дніпропетровська область перестане бути надійною фортецею на сході, може стати легкою здобиччю сепаратистів?

О. Палій. Навряд чи такі тривоги мають під собою ґрунт. По-перше, Коломойський з Дніпропетровська нікуди не йде, його інтереси щодо збереження міста не змінилися. По-друге, кількість патріотів у Дніпропе тровську з відходом екс-губернатора не зменшилася. Кожний похорон загиблих бійців-героїв ряди патріотів тільки примножує. Область розуміє, що імперська Росія — ворог. Дніпропетровщина менше маргіналізована, ніж Донбас, її середній клас — люди з гідністю, завжди більше підтримував Україну. Нарешті, за час війни в Україні зміцнилися органи безпеки та державна влада загалом. Головне — абсолютна більшість дніпропетровців не хоче жити так, як живе «русский мир» на Донбасі, — в огидному рабстві, підвалах і «бєспрєдєлі».

— Після конфлікту з президентом яку лінію поведінки обере Коломойський: піде в тінь, мовчки спостерігаючи за тим, що діється в області; виїде на постійне проживання у Женеву; саботуватиме рішення влади, щоб довести, що вона без нього «нічого не варта»; відкличе з фронту підконтрольні йому добровольчі батальйони і створить напівприватну армію; створюватиме нову опозиційну силу і готуватиметься до реваншу на наступних виборах?

О. Палій. “Заляже на дно” і робитиме політичні кроки для збільшення свого впливу.

Глас народу

«Після відставки Коломойського дніпропетровців охопило відчуття, що відходить хтось рідний...»

Світлана ЗЕМЛЯНА, керівник дитячої театральної студії

При Коломойському у нашому прифронтовому місті було спокійно. Люди без будь-якої боязні гуляли на вулицях, не чули про якісь кримінальні розбірки. Продуктів у магазинах не бракувало. Народ був задоволений тим, що при владі в області стояв Ігор Валерійович. Коли вийшов президентський указ про його звільнення з посади, всі занепокоїлися. Від кожного другого я чула: “Що тепер буде?! Коломойський нас оберігав, а тепер не знати, як воно все повернеться...”. Всі у Дніпропетровську були впевнені: поки Коломойський тут, то і господарка буде на належному рівні, і місто захищене від війни. Тепер усіх проймає якась тривога, невпевненість...

Щодо того, що Коломойський був часом надто різким, грубо ставився до журналістів, думки розділилися. Недавно від сусіда у крамниці почула: “Я б на місці Коломойського теж того журналіста “послав” — чого, мовляв, він мені свого мікрофона під ніс тиче”. Інший знайомий визнає: “Так поводитися представнику держави не можна”. Дехто прямо каже, що Коломойський “зарвався”, що коли працювати такими, як він, методами, зайти можна надто далеко...

Минулої суботи у центрі Дніпропетровська відбувалося віче на підтримку єдності України. Незважаючи на те, що надворі лило наче з відра, зчинилася буря, на площу прийшли тисячі людей. Для нас це було святом. Люди були схвильовані, деякі з них плакали. Після відставки Коломойського всіх охопило відчуття, що від нас відходить хтось рідний... Коломойського на вічі не було, але виступали його заступники, які запевнили, що все буде добре, просили не хвилюватися. Наші люди не бояться приходу російської армії, готові дати їй відсіч. І все ж жалкують, що Коломойський пішов, 100-відсоткової впевненості у тому, що будемо такими ж захищеними, як раніше, немає. Про нового керівника нашої області Резніченка кажуть, що він занадто м’який, не такий діяльний, як хотілося б, нічого помітного у Запоріжжі, звідки прийшов, не зробив. Йому далеко до нашого Ігоря Валерійовича...

«Дехто вважає Бєню ледь не намісником Бога на землі...»

Вікторія НАРІЖНА, працівниця галереї “Чорна ящірка”

Я шокована! Але не відставкою Коломойського (хоча, звичайно, переймаюся процесом “заміни коней на переправі”). Мене турбує реакція дніпропетровської громади. Тільки й чути: “Неужели это конец?!”, “Нас уничтожают?!!” І це ще стримані цитати з того голосіння. Хотілося б запитати: шановні, ви все це серйозно кажете? Людоньки, ви себе збоку бачите? Точно зграйка середньовічних селян, які покидали мотики, впали на колінця й ридають, бо їм повідомили, що король помер. Чим ви відрізняєтеся від зомбованих, збожеволілих жителів Північної Кореї, які рвали на собі волосся після відходу Кім Чен Іра? Гуляв нещодавно ролик з цими жахливими кадрами, врізався мені у свідомість, а воно, виявляється, все значно ближче, ніж я думала...

Як ви так швидко встигли забути, що Коломойський прийшов не на порожнє місце, бо дніпропетровці не сиділи по хатках і не чекали рятівника на білому коні? Коли і що встигло вас перетворити з відповідальних, ініціативних громадян на людей, які основною своєю функцією вважають молитися за Бєню (так поза очі називають Ігоря Коломойського. — “ВЗ”)? Як ви так швидко пройшли шлях від людей, що безстрашно виходили один на один з бандитсько-ментівською машиною, бо не могли терпіти диктатури, до людей, які дивляться на одну персону (нехай — впливову та важливу) як на намісника Бога на землі, без якого світло згасне і розверзнеться пекло? Це жахи війни відібрали у вас рештки гідності?

Хочеться видалити свій профіль у Фейсбуку, щоб не читати цієї ганьби, не бачити, як розпадаються на гнилі кавалки мої майданні ілюзії...