«Коли покидав Крим, забрав зі собою прапор і «Кобзар»

Понад рік тому, у лютому 2014-го, невідомі захопили в Сімферополі Верховну Раду Криму, на півострові з’явилися загадкові “зелені чоловічки” та почала свої несанкціоновані маневри російська військова техніка. Днями Володимир Путін визнав: це була спецоперація Кремля з анексії суверенної української території, якою керував президент РФ. Дивлячись тоді по ТБ на “зелених чоловічків”, ми ще не знали, що мине трохи більше місяця, і наші військові покинуть український півострів... «Людина не думає, що може залишитися без країни. Я служив, постійно ходив у гори зі своїми бійцями, і навіть на думку не спадало, що колись все це може виявитись для мене недосяжним. Коли я їхав, то розумів, що все це вже не наше», — згадує командир 36-ї окремої бригади берегової оборони ВМС ЗС України підполковник Юрій Головашенко. Усі, про кого йдеться у цьому матеріалі, після виходу з Криму продовжують служити Україні. Зараз перебувають у зоні АТО на Донбасі.

Навіть кулемети були розчохлені...

— Задовго до повідомлень у ЗМІ Севастополем почали пересуватися колони військовослужбовців РФ, які базуються в місті, — пригадує один із офіцерів у відставці, який змушений був покинути кримський півострів та разом із родиною виїхати на материкову Україну. — І так відбувалося у всіх містах Криму. Вночі виїжджали колони БТРів із російських військових частин. Люди, що живуть поруч із частинами, почали сигналізувати про активізацію. Ми зафіксували пересування військової техніки. І все вказувало на те, що це не марш-кидок. Для марш-кидка військовослужбовці пересуваються без зброї. Тут усе було укомплектовано, навіть кулемети розчохлено. Згідно з правилами техніки безпеки, зброя має буде закритою, щоб туди вода не потрапляла тощо. А тут техніка була готова до використання. На вузлових дорогах почали створювати блокпости.

Вулицями кримських міст пересувалась військова техніка РФ, без узгодження з українською стороною. За словами морського офіцера, складався план бойової підготовки Чорноморського флоту — з вказанням дат, годин проведення, кількості техніки, маршруту, по якому буде перекидатися бойова техніка. Її на дорогах супроводжувала військова автоінспекція РФ — ВАИ.

Родина офіцера покинула Крим, долаю­чи кілька блокпостів власною несправною автівкою. В Армянську під час перевірки їм порізали колесо. Вночі посеред поля міняли... Найбільші цінності, які офіцер вивозив зі собою в багажнику, — парадна форма з нагородами, прапор ВМС України і примірник першого випущеного в Україні «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Ворогові не здаються наші моряки

Березень 2014 року. Екіпаж морського тральника «Черкаси» ВМС України здійснив кілька проривів із блокади на озері Донузлав, створеної з чотирьох затоплених кораблів. Наші моряки відмовилися виконувати вимоги російських військових про здачу. 23 березня тральник спробував пройти між двома затопленими в озері російськими кораблями. Майже вдалося, проте до них підійшов російський катер і вдарив у бік. Після цього носова частина «Черкас» опинилася на мілині. Вранці наступного дня озброєні люди на швидкісних катерах зробили спробу підійти до корабля і висадитися на нього. Тральник був на ходу та здійснював маневри, аби перешкодити висадці десанту на борт. Українські моряки кидали у воду вибухові пакети, щоб не підпустити близько ворожі човни. Заступник командира морського тральника «Черкаси» старший лейтенант Юрій Чулуб запевняв мене тоді, що моряки залишатимуться до кінця вірними присязі України та українському народу.

- Ті, хто залишився на кораблі донині, готові стояти до кінця, — казав тоді Юрій Чулуб. — Весь наш екіпаж єдиний у своїй вірності військовій присязі. Будемо обороняти корабель, поки це можливо. Я приймав присягу у Військовому інституті Київського національного університету ім. Т. Шевченка 8 серпня 2010-го. На флот потрапив тому, що родом із Криму. За розподілом виявив бажання служити у ВМС України. Що для мене означає присяга? Готовність захищати як український народ, так і цілісність України, її територію в будь-якій обстановці і ситуації, у разі агресії ворога.

Морпіхи вийшли з бойовим прапором

Вечір 23 березня 2014 року. Намагаю­ся додзвонитися до командира 1-го окремого Феодосійського батальйону морської піхоти ВМС ЗС України підполковника Дмитра Делятицького. Командир повідомляє, що над частиною розвивається український прапор. Домовляємося про інтерв’ю на ранок 24 березня. За кілька годин, о 4.30, над частиною почали кружляти вертольоти, почулися вибухи світло-шумових гранат. На територію частини в’їхали три БТРи з російським спецназом, а через хвилин 20 виїхали три УРАЛи — з українськими морськими піхотинцями зі зав’язаними руками. Особовий склад, а саме близько 150 осіб, отримали травми, деякі — важкі поранення. Підполковнику Делятицькому зламали ребра. Його та заступника командира по роботі з особовим складом відвезли вертольотом. Делятицького три дні тримали в одиночній камері. В камеру приходив заступник командувача Чорноморського флоту і пропонував перейти на бік загарбників, але комбат залишився вірним присязі.

За словами Дмитра Делятицького, штурм став несподіванкою, адже батальйон готувався до виведення з Криму:

— Ми були їм як скалка в одному місці. Вони наполягали на тому, щоб ми зняли державний прапор. Ми відмовилися. Потім вони ось таким чином вирішили нас позбутися остаточно. Штурмував нас спецназ. Багато разів запитують щодо застосування нами зброї. Ви уявіть, що було б, якби ми стали застосовувати зброю? Перш за все, в Криму не було оголошено воєнного стану. По-друге, навколо частини живуть цивільні люди. Уявляєте, що б могло бути, якби, почалася стрілянина бойовими патронами? По-третє, за всіх своїх підлеглих я відповідаю головою. Що б я потім розповідав матерям, якби, не дай Боже, щось сталося? Найцінніше, що ми вивезли зі собою на материк, це бойовий прапор та бійців.

Після Криму пройшов АТО

Керівник Кримського регіонального медіа-центру Міністерства оборони України підполковник Владислав Селезньов в умовах військової та інформаційної блокади став сполучною ланкою між материком і островом, надаючи цілодобово оперативну інформацію. Підполковник залишився вірним присязі, яку дав українському народові, до кінця. Після відповідного наказу Владислав вирушить дослужувати на материкову частину України.

— Добре пам’ятаю день, коли прийняв присягу, — пригадує Владислав Селезньов. — Це відбулось 19 січня 1992 року на плацу Сімферопольського вищого військово-політичного будівельного училища. Я — випускник 1995 року. Випускником 1993 року цього ж училища був пан Аксьонов (прем’єр-міністр Криму під час окупації. — Авт.).

Підполковник пригадує, як кримських офіцерів звинувачували в тому, що вони не застосовували зброї.

— Нас звинувачують у тому, що ми не стріляли у Бельбеку, — каже Селезньов. — Сили ворога значно перевершували. Загарбники працювали під прикриттям бронетехніки. У них в руках були бронещити, які витримують пряме попадання кулі калібру 5,45 мм з автомата Калашникова. А наші були беззахисні. Навіть без бронежилетів. Якби застосували зброю, то, може, кількох би поклали. Але наші полягли б усі. От і думайте, чи потрібні такі жертви?

Ще у ті дні Владислав Селезньов висловлював стурбованість щодо того, чи зупиняться вороги тільки на Криму, чи підуть далі. І виявився пророком. З перших днів початку проведення антитерористичної операції на сході підполковник Селезньов стає речником АТО. Серед військових журналістів він найбільше прослужив в АТО — майже сім місяців. Нещодавно Селезньова призначили на посаду керівника прес-служби Генерального штабу Збройних сил України.

Наші моряки, які вийшли з Криму на материк, залишаються служити українському народу. Багато з них перебувають у зоні АТО, виборюючи українську перемогу.