Підкилимні ігри довкола азартних...

“Гральний бізнес існує і процвітає в нашій країні, — зазначила міністр фінансів Наталія Яресько. — Внаслідок легалізації грального бізнесу матимемо додатково два мільярди гривень тільки від податку на прибуток і ліцензії”. Хоча 23 грудня минулого року внесені урядом на розгляд Верховної Ради три законопроекти щодо легалізації грального бізнесу навіть не внесли до порядку денного, Кабмін вже заклав майбутні прибутки від цього бізнесу в розрахунки державного бюджету на цей рік.

Довкола легалізації грального бізнесу останнім часом триває якась незрозуміла гра, участь в якій беруть і “актори” з того ж уряду. Не встигла міністр фінансів заявити про необхідність легалізації грального бізнесу, як міністр внутрішніх справ Арсен Аваков наказав підлеглим протягом десяти днів ліквідувати всі підпільні гральні заклади. Наказ міністра цього разу в регіонах взялися виконувати як ніколи завзято. На Львівщині, скажімо, під час спецоперації правоохоронці протягом кількох днів припинили діяльність 30 підпільних гральних закладів. У столиці міліціонери під час цієї ж операції викрили 564 гральні заклади та дев’ять підпільних казино. “З гральним бізнесом в Україні покінчено”, — відрапортував Аваков.

Деяким аналітикам жорсткі заходи міліції, скеровані проти підпільних гральних закладів (існування яких до цього правоохоронці “не помічали” роками), здалися запланованою десь на верхівці влади операцією — із розчищення поля для подальшої “гри” близьких до влади бізнесових кланів...

Гральний бізнес почав активно розвиватися в Україні наприкінці дев’яностих років минулого століття. Власники гральних закладів створювали тоді не лише десятки тисяч робочих місць, а й суттєво поповнювали державний і місцеві бюджети. На Львівщині, скажімо, напередодні заборони грального бізнесу патенти на право експлуатації гральних автоматів мали близько п’яти тисяч підприємців. Окрім патентів, вони мусили отримати у Мінфіну ліцензію на право зай­матися цією діяльністю. Вартість ліцензії становила 150 тисяч євро (видавалася на п’ять років). У місцевий бюджет підприємець мусив платити за кожен встановлений у населеному пункті гральний автомат 1050 гривень.

Заборона грального бізнесу в Україні також нагадувала якусь підкилимну, зрозумілу лише головним гравцям гру. Ніхто із противників грального бізнесу не намагався підрахувати збитки, яких зазнає держава через заборону. Натомість противники гральної індустрії посилалися на принципи християнської моралі та пояснювали свою позицію піклуванням про майбутні покоління.

Під час дискусії, що розгорнулася довкола існування грального бізнесу, якось загубилися пропозиції поміркованих громадських діячів. Останні погоджувалися, що слід знести всі гральні автомати, встановлені у містах просто неба. Проте респектабельні казино, пропонували ліберально налаштовані аналітики, слід залишити. Їх варто лише “виселити” у спеціально створені для розваг поза населеними пунктами гральні зони.

Група депутатів Верховної Ради 6-го скликання в пояснювальній записці до законопроекту про заборону грального бізнесу в Україні навела страшні цифри офіційної статистики: понад 75 відсотків гравців на гральних автоматах — студенти та школярі; у містах із населенням в півмільйона жителів

5 відсотків дорослого населення — залежні від азартних ігор; кожен четвертий українець, що програв значну суму, думає про самогубство.

У тій же пояснювальній записці противники грального бізнесу зауважили: “Розвиток грального бізнесу супроводжується ростом кількості населення з інфальтивними цінностями: надія на удачу звільняє людину від відповідальності за свої дії, від необхідності приймати соціально зрілі та відповідальні рішення. Гральна залежність примушує суспільство у провідних країнах світу надавати чималі кошти на створення медико-соціальних бригад швидкої допомоги у складі психіатра, психолога, соціального працівника...”.

15 травня 2009 року Верхов­на Рада прийняла закон про заборону грального бізнесу. Та президент Віктор Ющенко цей закон ветував. Пояснюючи свою позицію, Ющенко нагадує депутатам, що у 2009 році за відповідні ліцензії власники гральних закладів вже заплатили 30 мільйонів євро. Ще 400 мільйонів гривень вони заплатили наперед за патенти. За оцінками президента, податки від грального бізнесу становили 3,5 мільярда гривень на рік.

“Не можу погодитися із запропонованим законом, як таким, що порушує деякі норми Конституції України, — зауважив у пояснювальній записці до ветування закону президент Віктор Ющенко. — Результатом прийняття норм такого закону може стати масова ліквідація установ грального бізнесу і, як наслідок, масові звільнення їхніх працівників, які поповнять лави безробітних (орієнтовно 200 тисяч осіб). Це призведе до порушення конституційного права громадян на працю та на достатній життєвий рівень для себе й своєї сім’ї”.

Як альтернативу депутатському законопроекту Віктор Ющенко пропонував тимчасове, діюче до створення спеціальних гральних зон, припинення діяльності гральних закладів. Проте народним депутатам вдалося подолати президентське вето. І 25 червня 2009 року Закон “Про заборону грального бізнесу в Україні” почав діяти.

Хоча гральний бізнес заборонили, він фактично не припинив існування. Частина власників гральних закладів дуже швидко навчилася обходити заборони: купували висновки експертів про те, що в такому-то місці встановлені не гральні, а розважальні автомати, ще десь “однорукі бандити” офіційно визнавали лотерейними терміналами... Та більшість ділків не вдалися навіть до такого маскування свого бізнесу. Вони просто щомісяця “відстібали ” від своїх прибутків певні суми, що лягали в кишені правоохоронців та чиновників, які “дахували” гральний бізнес.

До заборони грального бізнесу наказом Мінфіну №622 власників гральних автоматів зобов’язували: “Ліцензіат повинен здійснювати організацію дільності з проведення азартних ігор лише у відведених для цього приміщеннях та забезпечувати заборону участі в азартній грі особам віком до 18 років”. У підпіллі цей та подібні накази втратили актуальність...

У 1994 році у Міжнародну кваліфікацію хвороб під кодом F63.0 додали захворювання — ігрова залежність. В описанні симптомів цієї вже “без лапок” хвороби вказується: “Ігрова залежність — це патологічна тяга до азартних ігор, котра проявляється у частих повторних епізодах участі в них, що домінує у житті суб’єкта і веде до зниження професійних і сімейних цінностей”.

За цією сухою формулою медиків ховаються трагічні долі багатьох жертв гральної лихоманки. “Тату, не вини себе. Ти ні в чому не винен. Винуватий я сам. Дуже дякую за гарні роки, які ви мені подарували. Я вас дуже люблю, особливо тебе, тату. Прощавай, Ігор”, — таку записку знайшли у кишені 20-річного студента зі Львова, який навчався в одному з вузів Івано-Франківська. Перерізаний потягом труп юнака знайшли на колії. Міліціонерам, які з’ясовували причини самогубства, друзі хлопчини по гуртожитку розповіли, що цей один із найкращих студентів мав згубну пристрасть до азартних ігор. Це підтвердив і батько самогубця. Незадовго до трагедії, розповів чоловік, йому телефонували якісь люди, яким син заборгував чималу суму...

Потяг людини до швидкого збагачення без жодного докладання зусиль зафіксований навіть у народних казках, герої яких з допомогою чарівної палички чи чарівних заклинань домагалися півцарства, не злазячи з печі... Якщо гральний бізнес в Україні легалізують, законодавці мусять прийняти такі закони, які мінімізують кількість жертв гральної лихоманки.

Коментарі для «ВЗ»

Наталія Ковальчук,

психолог з питань залежності

На так звану гральну лихоманку страждають люди різного віку. Та найбільш залежна від цієї хвороби вікова категорія від 14 до 20 років. Чимало юнаків, потрапляючи в залежність від гральної лихоманки, одночасно стають наркозалежними або алкоголіками. Залежних від гральної лихоманки видають депресія, безсоння, вони можуть кілька днів не їсти. Бо в голові у них одна думка: де дістати гроші для гри чи як віддати борг. Якщо порівнювати гравців з наркозалежними, то залежні від азартних ігор страждають на “соціальну ломку”. Це важка хвороба, якої не подужати без допомоги лікарів та бажання самого хворого.

Тетяна Щербань,

представник фірми, що входила в Українську асоціацію діячів грального бізнесу

Якщо люди грають, то вони й будуть грати, навіть під забороною. Ми не говоримо, що це добре. Та пити горілку чи курити — теж погано. Але ж курять і п’ють...

Ірина Сергієнко,

директор ГО “Всеукраїнський союз букмекерства”

Ми хочемо припинити годувати чиновників та ліквідувати корупцію на нині тіньовому ринку грального бізнесу. Нам незрозуміло, чому народним депутатам, які не розглянули відповідні законопроекти, не потрібні наші гроші. Чому вони не хочуть за рахунок власного ресурсу країни піднімати нашу економіку? То нехай не говорять, що не знають, де знайти гроші на військових, на дітей Охматдиту...

Трохи статистики

До заборони грального бізнесу в Україні на тисячу осіб припадало 2,1 грального автомата. У Словаччині — 2,2, у Чехії — 4,5, у Латвії — 5,2 грального автомата на тисячу осіб.

За даними психологів, 140 тисяч громадян Німеччини хворіють на залежність від азартних ігор. За даними російських громадських організацій, 500 тисяч жителів Москви хворіють на гральну лихоманку. У США протягом останніх 15 років кількість постійних відвідувачів гральних закладів зросла на 15 відсотків. На гральну лихоманку, за даними американських психологів, у тій чи іншій формі хворіють 80 відсотків тамтешніх пенсіонерів.