16 гелікоптерів Мі-8, які так потрібні у зоні АТО, літають... в Африці

Льотчикам окремого вертолітного полку армійської авіації, що дислокується у Новому Калинові (Львівська область), довелося одними з перших брати участь у бойових операціях на сході України. Побував у зоні бойових дій і льотчик з 32-річним стажем, керівник польотів, старший льотчик VІІ окремого вертолітного полку підполковник Юрій Проданюк (на фото). 14 березня вилетів на північний схід України разом із бойовими друзями. Тоді антитерористичної операції (АТО) ще не запровадили, льотчиків відряджали на схід із формулюванням “для виконання завдань за призначенням”. 4 квітня Юрій за станом здоров’я потрапив у госпіталь, після чого повернувся у полк. Зараз підполковник готується повернутися в зону АТО. Кореспондент “ВЗ” зустрівся з вертолітником, щоб дізнатися, що думають бойові льотчики про провали та успіхи війни на Донбасі.

— Пане Юрію, над Луганським летовищем сепаратисти збили військово-транспортний літак Іл-76. Загинули 49 військово­службовців. Чимало людей переконані, що цей літак “злили” сепаратистам зрадники. Про його посадку на летовищі, мовляв, бойовиків попередили заздалегідь...

— У ворога і без зрадників вистачає можливостей відстежувати нашу авіацію. Таку можливість дає, зокрема, наша система управління повітряним рухом. Коли літак чи вертоліт злітає в повітря, екіпаж повідомляє про це відповідним авіаслужбам, передає їм під час польоту свої координати. Ці перемовини ворог може перехоплювати. На території Росії чимало радіолокаційних станцій протиповітряної оборони. Їхні локатори мають змогу “вести” наші літаки та передавати їхні координати диверсантам. Я переконаний, що в загибелі льотчиків і десантників, які перебували на борту Іл-76, винні бездарні керівники АТО. Вони не мали скеровувати літак із військово­службовцями на аеродром, який контро­люють бойовики. Це підказує досвід війни в Афганістані, американської операції “Буря в пустелі” тощо.

Коли такий літак, як Іл-76, заходить на посадку, він на відстані близько 20 км від посадкової смуги вже не може виконувати захисні маневри. Пілот мусить вести машину по прямій, на посадку. Сідати без ризику літак може тільки тоді, коли 20-30-кілометрова зона навколо летовища контролюється своїми підрозділами і у цьому місці не може з’явитися жоден бойовик з ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс. — Авт.). Луганський аеродром був оточений ворогом.

— У небі під Слов’янськом були збиті й загинули ваші побратими з Бродів. У фільмах про Афганістан показують, як вертолітники під час зльоту та посадки запускають теплові “обманки”,- щоб у них не влучили з ПЗРК. Чи є такі засоби захисту у наших вертолітників?

— Дуже болісно сприйняв загибель полковника Сергія Бульдовича. Він управляв вертольотом, який збили під Слов’янськом 29 травня. Тоді загинули 14 військовослужбовців, серед яких був генерал-майор Сергій Кульчицький. За п’ять днів до трагедії я спілкувався з Бульдовичем у госпіталі. Ми обговорювали, зокрема, стан вертольотів, на яких доводиться воювати. А тут дізнаюся, що товариша не стало...

На початку АТО у бойових операціях були задіяні двадцять вертольотів. Вони, як і всі вертольоти Збройних сил України, експлуатувалися ще з часів СРСР. Наші льотчики беруть участь у багатьох миротворчих операціях, за що ООН платить Україні мільйони доларів щороку. За ці кошти жодного нового вертольота за роки незалежності не придбали, не модернізували жодної бойової машини!

Те, що техніка морально застаріла, півбіди. Та на наших вертольотах встановлені застарілі (на деяких машинах взагалі не встановлені) системи захисту від ПЗРК. Таку систему льотчик вмикає у зоні ймовірного застосування ПЗРК. Випущені з борту “обманки”, завдяки тому, що їхня температура вища від температури двигуна вертольота, відводять на себе запущену в борт із ПЗРК ракету. Через відсутність таких захисних систем збито ракетами п’ять вертольотів і один літак. Понад шість вертольотів обстріляні зі стрілецької зброї та підлягають тривалому ремонту на авіазаводі. Це тоді, коли нашим наземним підрозділам так потрібна повітряна підтримка!

Засоби захисту, які використовували радянські льотчики в Афганістані, здатні захистити від ПЗРК “Стріла” чи “Стінгер”. Проте у росіян, отож і у сепаратистів, на озброєнні і більш потужні сучасні комплекси, на кшталт “Ігли” чи “Верби”. Проте і від цієї сучасної зброї Україна має власну захисну систему. Ще у 2008 році в державному науковому центрі у Феодосії льотчик-випробувач полковник Віктор Лукіянчук випробував сучасний протиракетний захист “Адрос”. Такі засоби лежать на складах, та жоден із них на озброєння армії чомусь не надійшов.

Після загибелі Сергія Бульдовича у мене та у Віктора Лукіянчука урвався терпець. Ми особисто звернулися до міністра оборони. Міністр скерував нас до начальника Генштабу Збройних сил генерал-лейтенанта Михайла Куцина. 30 травня ми протягом десяти годин сиділи у його приймальній, чекаючи зустрічі. Під час розмови з Куциним з’ясувалося, що він нічого ні про існування “Адроса”, ні про те, що на вертоліт таку систему захисту можна встановити за півгодини, не знав. При нас він записав номер телефону конструктора, пообіцяв, що дасть необхідні вказівки, і... нічого не змінилося.

Що казати про сучасні системи захисту від ПЗРК, якщо у наших льотчиків немає навіть окулярів нічного бачення! У російських вертолітників, натомість, є нашоломна система прицілювання, мають вони й тепловізори для нічних умов бою.

— З нашої розмови випливає, що скоро взагалі можемо залишитися без бойових вертольотів...

— Щоб поповнити парк бойових машин, ми під час зустрічі запропонували Михайлові Куцину відкликати 16 вертольотів Мі-8МТ, які Міністерство оборони у 2003 році передало в оренду приватній акціонерній компанії “Українські вертольоти”. Подейкують, ці вертольоти зараз літають в Африці та приносять великі прибутки комерсантам.

— Про орендовані військові вертольоти вже повідомлялося в ЗМІ. Та керівництво акціонерної компанії відповіло, що придбало в оренду поламані машини без двигунів, ледь не металобрухт...

— Це брехня. З нашого VII окремого вертолітного полку комерсантам передали дев’ять вертольотів у чудовому стані. Комусь невигідно, щоб ці вертольоти повернути та задіяти в бойових операціях...

Знаєте, що мене найбільше вразило, коли чекав у приміщенні Міноборони на зустріч з Куциним? Рівно о 17. 55 всі кабінети почали зачиняти, а генерали Генштабу почали збиратися додому. Як можна з цих столичних кабінетів керувати антитерористичною операцією?

— Тобто війна генералітет не змінила?

— Ні. Я про це повідомив відповідним листом Верховного головнокомандувача, президента України Петра Порошенка. У цьому листі я стверджую, що в міністерстві оборони надалі процвітає корупція. Переконався на власному досвіді, що це зло після Майдану не зникло. Хоча триває АТО, українських вертолітників продовжують скеровувати у миротворчі місії ООН — до Ліберії, Конго, Кот-д’Івуару. Щоб заробити гроші та отримати досвід бойових дій, взяти участь у цих місіях прагне чимало льотчиків. Посадовці міноборони створили систему вимагання хабарів. Кожен льотчик, який прагне потрапити в місію ООН, мусить заплатити наперед — від 4 до 7 тисяч доларів хабара.

Я написав рапорт про бажання взяти участь у миротворчій місії ООН у Конго. Пройшов дві атестаційні комісії, витримав найретельнішу медичну комісію, перевірку СБУ. Держава заплатила за те, що мені вкололи необхідні для відрядження до Африки вакцини, 19 тисяч гривень... 26 травня мене без жодних пояснень зі списків льотчиків, яких скеровували в Конго, викреслили. 27 травня вертолітники вирушили до Африки без мене. Бо не заплатив кому слід...

Можна багато чого розповісти про непрозорі тендери на закупівлю та ремонт авіатехніки, про те, як купують генеральські звання... Поки таке міністерство і такий генштаб керуватимуть бойовими діями, успіху не дочекаємося.