«У нас люди вже партизанять – щоб сепаратистським виродкам спокою не було»

Микола Волинко за словом до кишені не лізе. Говорить, що думає, не підбираючи словесних «красивостей» і кучерявих фраз. «Смотрю на Михаила Добкина и хочу ему сказать: мне никто не запрещает разговаривать на русском языке. Вы уже достали всех русским языком! Что у нас тут гонения. Нету у нас такого, нету! Вы меня поняли?! Не перебивай, мужик! Ты будешь это выслушивать!» — врізав Микола Миколайович Допі в ефірі «Шустер LIVE». Нарвався на шахтарські «компліменти» і Путін, гидливо розповідаючи, що занедбані кримські санаторії хіба що для шахтарів і годяться. На путінське «махнул полстакана — и на пляж» Микола Волинко відрубав: «Это речь кого? Человека? Государственного деятеля? Или хана? А хан и хам рифмуются, они недалеко. Путин думает, что мы его плевок в нашу душу стерпим? Не-е-т!». Те, що твориться сьогодні на Донбасі, Микола Волинко теж своїми іменами називає. Каже, війна не на порозі, вона вже йде...

— У сепаратистів були великі плани на шахтарів. Інструкції, які просочилися у пресу, містили «цеу» про підбурювання до шахтарських бунтів, акцій протесту. Чому не спрацювало?

— Ми постійно пояснюємо шахтарям: якщо вони підуть на поводу у сепаратистів, якщо Донбас відділиться чи приєднається до Росії, шахти будуть закриті. Бо наші шахти Росії не потрібні. Відразу буде стільки безробітних, що нікуди буде їх подіти, — каже голова Незалежної профспілки гірників Донбасу Микола Волинко (на фото). Так звана Донецька республіка — це буферна зона. У цих хлопців — політичні вимоги, сепаратистські, у нас — економічні. Ми за те, щоб шахти працювали, щоб було за що сім’ї годувати. І щоб Україна була єдина.

— Спроби «розхитати» шах­та­рів не припиняються. Представники так званої Донецької республіки навідуються на шахти, лякають, що прийде «Правий сектор» і закидає гранатами. На страх люди ведуться?

— Велика біда у тому, що не у всіх є супутникове телебачення. Сепаратисти захоплюють телевежі і вмикають російські канали. А там — суцільна брехня. Постійно долдонять про «Правий сектор», який тут усе шукають і ніяк не можуть знайти. Йде постійне нагнітання. То «Свободою» і Тягнибоком лякали. Потім — бандерівцями. Тепер — «Правим сектором».

— Вас ще бандерівцем не оголосили?

— Коли у дитинстві так називали (у мене ж мама — з Івано-Франківщини), ображався і навіть бився. А зараз, якщо скажуть на мене «бандерівець», лише гордитимусь.

— Чимало донбасівців пояснюють свої настрої так: Майдан для себе владу змінив, а чому нам не дають, чому нас не чують? Що саме мали б почути у Києві?

— 23 роки на Донбасі не було демократії. Тут заправляли комуністи, а потім — «перефарбовані», які «регіоналами» стали. Не було ні справжніх виборів, нічого. І Київ влаштовувала така ситуація. Щоб Донбас можна було страшилкою перед Західною Україною виставляти. І навпаки: Донбас заходом лякати, що там бандерівці, «Свобода» — бійтеся їх. І владі, й опозиції вигідно було, щоб ми одне на одного косилися. А я не хочу так. Хочу, щоб ми жили в єдиній, неділимій, нормальній країні — Україні.

— Донбас не лише страшилками про бандерівців травили, а й байками, що він дармоїдів з Західної України годує...

— Коли починають говорити, що Донбас когось годує, кажу: «Минулого року скільки до бюд­жету в Київ перерахували? П’ять мільярдів гривень. А субвенцій на скільки отримали? На 15 мільярдів. То кого ви годуєте, хлопці?». Заводи всі «лежать». Росія ж що робить? Купує заводи і тут же «спускає» їх. У нас, у Донецьку, купили перед Новим роком — якийсь російський олігарх. І відразу цех закрили, вісім тисяч на вулицю вигнали. Прибрати ж конкурента треба.

За минулий рік з Донецької області вивезли близько 70 мільярдів доларів. А «западенці», заробітчани, офіційно ввезли в Україну 10 мільярдів. То хто кого годує? Виходить, вони нас. А ми годуємо олігархів і офшори.

— Яка роль Ахметова у тому, що відбувається сьогодні на Донбасі? Одні вірять, що Ахметов тут ні до чого. Інші впевнені, що йому вигідно каламутити воду.

— Ахметов — негласний хазяїн Донбасу. А будь-який ґазда — за порядок у своїй хаті. Якщо ж Ахметов допускає такий бардак у своєму домі, виникає питання: кому це вигідно? Значить, йому і вигідно. Щоб перед Києвом мати якісь преференції, демонструючи, що він тут по-справжньому хазяїн. Мовляв, що скажу, те і будете робити.

— Наскільки реально впливає на ситуацію губернатор Тарута? Чи він більше для декорації?

— Ви за мене відповіли. Якщо порівнювати, наприклад, Коломойського у Дніпропетровську і Таруту у Донецьку, — це небо і земля.

— Ще не кажуть у Донецьку: нам би сюди Коломойського?

— Є такі настрої. І їх усе більше. Бо багато хто вже втомився від «беспредела», який у нас твориться. Втомилися від того, що місцева влада, міліція повністю на боці сепаратистів: ледь не хлібом-сіллю їх зустрічають і двері перед ними відчиняють. Мене дратує, коли кажуть: сепаратисти захопили адмінбудівлю. Та не захоплюють вони — заходять, як до себе додому! Перед їхнім приходом усе цінне вивозиться. Як у нас кажуть, «все — в теме и в доле». Сидите у кабінеті, і тут вам кажуть: швиденько все забрали і пішли звідси, бо через годину сюди сепаратисти прийдуть. А потім передають: ось сепаратисти щось захопили. А вони прийшли, для картинки вікна побили — і все.

Місцева влада — на боці сепаратистів, а київська нерішуче поводиться. Поки ми на весь голос не заявили, що Донбас зливають, як Крим, все було тихо, спокійно, мирненько. Навіть центральне телебачення показувало, що на Донбасі, мовляв, все добре... Зараз хоч рішучіше діяти почали. А то досі не антитерористична операція, а посміховисько було. Перша стадія, друга. Це як перший розлад шлунка, другий. Раніше можна було все на корені вирубати, поки не розрослося. А у Києві — ні: ой, не треба, ой, не можна. А тепер вже треба криком кричати: «Україно — до зброї!».

— Допускаєте, що Донбас може стати другим Кримом?

— А ми для чого? А ви для чого? Ми не повинні цього допустити. Прикро, що у сепаратистів є зброя, а нам не можна її до рук брати. Бо, бачите, це незаконне носіння зброї.

У понеділок зателефонував товариш з Тореза. Каже: по будинках, по квартирах ходять люди — нібито для підготовки списків на референдум. Вимагають паспорти і тут же рвуть їх. Те саме — у Красногорівці, Макіївці. І в Луганській області — теж (російські телеканали розтрубили, що це заслані Києвом козачки намагаються у такий спосіб референдуми на Донбасі зірвати. — «ВЗ»). А мародерство яке! Банкомати трощать. Днями у Донецьку прийшли в автосалон, забрали 15 машин. У Горлівці — 20, новеньких. Якби у населення була зброя, сепаратисти так нахабно не поводилися б. Знали б: полізуть — кулю дістануть. Але у нас же влада боїться дати народу зброю. Не населенню, а народу. Населення — це що: день прожив — ну і добре. А народ — він вимагає, чинить опір.

— І скільки вже на Донбасі народу, а не населення?

— Все більше стає, незважаючи на зомбування. Просто люди бачать результати усіх цих сепаратистських ігрищ. Не хоче Донбас відділятися! Він хоче бути в Україні — єдиній і неділимій. Якщо на проросійські мітинги збирається тисяча-дві, максимум — п’ять, це ж не весь Донбас.

— Але і на проукраїнські акції все ще не так багато донбасівців виходять. Бояться?

— Вбиває байдужість — до себе, своєї сім’ї, свого життя, своєї Батьківщини. Оця мовчазна більшість. Витворяє купка, а страждають всі. Коли ж настає момент прозріння, починають охати, ахати, а вже пізно. Треба усім підніматися. Якщо у 89-му, 91-му роках шахтарі були передовою, то зараз це далеко не так. За 23 роки місцева влада, та й і київська теж, зробили усе, щоб задавити цей дух. Кого прикупили, хто махнув на все рукою і виїхав куди подалі.

— У відкритому зверненні до київської влади ви прямо заявили, що за її бездіяльності донбасівці готові самі захищатися від сепаратистів, які вже перейшли межу. Як захищатися, коли зброї немає?

— Та люди вже захищають Донбас. У нас вже партизани є. Вночі налітають на блок-пости сепаратистів, на їхніх патрулів, б’ють, роззброюють. Партизанять, щоб у цих виродків спокійного життя не було. Наших шахтарів багато у батальйоні «Дніпро» (створений у Дніпропетровську спецбатальойон — з числа патріотично налаштованих добровольців під керівництвом офіцерів-«афганців». — «ВЗ»). Коли усе тільки почалося, й оголосили набір добровольців, думали, у Донецьку ледве батальйон наберуть. А набрали три батальйони.

— З можливістю вторгнення в Україну путінських військ пов’язували одразу дві дати: 9 травня і 11-те. День Перемоги і дату оголошених сепаратистами референдумів у Донецькій і Луганській областях. Що імовірніше?

— Вторгнення? Та тут вже йде війна. Північний сусід вже в усю тут орудує. Щодо так званого референдуму, то і гадати не треба, чим він закінчиться. Багато хто не піде, бо там — одне питання: «Ви за проголошення республіки?». «Ні» немає — лише «так». Вже і результати голосування «намальовані». Як у Криму було. Так що битися треба за свою землю — просто-напросто. Путін зупиниться, лише коли отримає достойну відсіч. А її якраз і немає.

— Чи допускаєте, що президентські вибори на сході можуть бути зірвані?

— Якщо антитерористична операція продовжуватиметься мляво, тоді те, про що ви кажете, може справдитися. Якщо ж почнуть діяти активніше, не оглядаючись на північного сусіда, тоді ніякі вибори ніхто не зірве.

— За кого Донбас голосуватиме? За Добкіна?

— Ви що, з дуба рухнули?! Спілкувався з людьми, багатьом подобається Богомолець. Від душі вона говорить. Але більш прийнятна, кажуть, кандидатура Порошенка.

— З подачі Коломойського, на 11 травня оголосили з’їзд представників територіальних громад. Що це дасть? Дехто вже називає таку ініціативу федералізацією по-коломойськи.

— Сьогодні стільки говорять про децентралізацію, про те, що треба більше влади на місцях... Але поки не буде люстрації, перевиборів Верховної і місцевих рад, усе це — лише балачки. Щодо Коломойського. Ну, збере він з’їзд. Кого? Тих, які допомагають сепаратистам? І що вони вирішать? «Одобрямс», покивають, а приїдуть на місця, і робитимуть те, що робили.

— Коли говорять про західні санкції проти Януковича і Сім’ї, виникає питання: а що з їхніми активами в Україні? На Донбасі «сімейний» бізнес продовжує працювати?

— Ще й як! І банки, і заправки, і магазини... Все працює. Якщо на Заході проти Сім’ї включаються санкції, то вони мають бути включені і в Україні. Що — у Києві цього не знають? Знають. І що — щось прикрили? Нічого... Ось вам і фінансування того, що діється сьогодні на Донбасі. Виходить, що ми самі, українці, фінансуємо сепаратистів.

Ви ж подивіться: ці «Русские блоки», «Русские единства» на всіх виборах більше відсотка не набирали. А тут ні з чого піднялися. Та якби не потужне фінансове вливання...

— Про Януковича на Донбасі згадують?

— Спершу дружно його сварили. А зараз просто забули. Нема — і все.

— А як шахтарі реагували на картинки з «Межигір’я», маєтків Захарченка, Пшонки?

— Хто як. Ті, хто побували у цих хоромах, приїжджали і казали: «Словами не опишеш — це треба бачити». Нам так не жити, так жити не нам.