Міністри втікали з Кабміну через чорний хід...

Добу простояли, ніч протрималися. А зранку — знову на барикади. Так розпочався черговий день столичного Євромайдану. Відвоювавши у «беркутівців» Європейську площу й євроострівець на Майдані (решту, прикриваючись підготовкою до Новорічних свят і міліцейськими щитами, таки відкусили комунальники), народні євроінтегратори облаштували кількатисячний блок-пост біля Кабміну. Без крові не обійшлося.

Хай би прем’єр Азаров, який напередодні вихвалявся в інтерв’ю російському телеканалу, що не боїться майданів, вийшов у понеділок під Кабмін і повторив це перед протестувальниками. Але в оточеній розгніваним народом будівлі уряду навіть духу прем’єрського чути не було. Ті ж, хто наважився сунутися під гарячу руку мітингарів, надовго у Кабміні не затрималися. Як повідомив на своїй сторінці у Facebook нардеп Володимир Ар’єв, урядовці ретирувалися зі своїх робочих місць через чорний хід. Ось тільки вибратися непоміченими вдалося не всім. Коли одна з урядових машин спробувала виїхати з території, учасники мітингу вишикувалися перед нею живим шлагбаумом. Але довго втримати позиції завадили «беркутівці». Зав’язалася сутичка — під димову завісу і туман сльозогінного газу. Поки тривала чоловіча бійка, жінки з колони мітингувальників пробували вгамувати «беркутівців» словесно. Соромно, мовляв, хлопці проти свого ж народу воювати. Інтернет облетіло фото з бабусею, яка стала перед «бойовиками» на коліна, благаючи їх не застосовувати силу, а приєднатися до протестувальників.

Після сутичок біля Кабміну «свободівці» заявили, що одному з їхніх активістів зламали руку. Ще кілька учасників ранкового побоїща опинилися у райвідділах міліції. Пізніше з’ясувалося, що серед затриманих були родичі (син і брат) нардепа від «Батьківщини» Тетяни Слюз.

Тим часом наметове містечко на Європейській площі отримало статус безстрокової депутатської приймальні. Кілька парламентаріїв від опозиції подали офіційні заявки до Київміськадміністрації про проведення на площі мирного зібрання громадян і безстрокової зустрічі депутатів з виборцями. У такий спосіб, кажуть, намагалися захистити наметове містечко від нальотів «Беркуту». У заявці вказали і кількість учасників зустрічі з виборцями — 35 тисяч...

Євромайдан хвилюється, а президент, який божився почути кожного, мовчить. Схоже, ніяк від шоку відійти не може. Не сподівався ж бо Янукович, що розчарований після помаранчевого Майдану народ збереться з силами і громадянською совістю та здійме таку хвилю протесту. На Банковій не придумали нічого кращого, як призначити президентськими «візмазувачами» міністра закордонних справ і «регіонівських» глашатаїв. «Регіонал» Володимир Олійник заявив, що Янукович нікуди з України не зчезав, зайнятий, мовляв, «консультаціями на високому рівні», а свою думку щодо Євромайдану висловить найближчими днями. Керівникові ж МЗС веліли озвучити президентські плани щодо вільнюського саміту. Як запевнив Леонід Кожара, Янукович збирається на саміт.

Поки президент відмовчується, сидячи у «Межигір’ї», спікер Володимир Рибак подався подалі від народного гніву — до Канади. Але і там на велике «фе» наразився: українська діаспора відмовилася від раніше запланованої зустрічі з головою Верховної Ради.

Українську владу від подій у Києві занімило. У Брюсселі ж, навпаки, оптимізмом надихнулися, заявивши про готовність підписати Угоду про асоціацію. «Усвідомлюючи зовнішній тиск, який відчуває Україна, віримо, що тимчасові міркування не повинні переважати над довгостроковими вигодами, які принесе це партнерство», — наголосили у спільній заяві президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу та глава Європейської ради Герман ван Ромпей.

«Ми прийшли підтримати своїх дітей!»

Батьки львівських студентів також на Майдані

Галина ВДОВИЧЕНКО. Фото автора

Ще не було 14-ї години, а на площі перед пам’ятником Тарасові Шевченку вже нікому не вдавалося пройти крізь натовп студентів. Дихали в унісон, вигукували гасла (найпопулярніше «Студенти — це сила!»). Співали, усі як один, пісні, народжені, мабуть, зовсім недавно. «Вірю, знаю, можемо! Ми переможемо!». І стрибали синхронно — наче гігантська хвиля гойдалася, перекочуючись проспектом Свободи.

Зі сцени лунали повідомлення: «До нас приєдналися студенти Львівського державного харчового коледжу!..», «З нами Коледж легкової промисловості!».

Схвальний багатотисячний гул у відповідь. «До нас не пускають студентів Університету Поплавського!». «Ганьба!». «Щойно старостам груп з медуніверситету телефонували з вимогою повернутися на пари, інакше — виключення з університету». «Ганьба!». «Студентам Автодорожнього технікуму заборонили приєднатися до нас!». — «Ганьба!».

У Національному університеті ім. І. Франка відбулася вчена рада. Академічна спільнота університету підтримала ініціативу своїх студентів, викладачі приєднуються до вимог відправити уряд у відставку та підписати Угоду про асоціацію з ЄС, і виголошують про свій намір захищати вибір студентів.

Бачу жінку з двома схожими між собою дівчатами. Це сестри і їхня мама. Знайомимось. Зеновія Філіпчук, науковий співробітник Львівського палацу мистецтв, каже: «Я прийшла підтримати своїх доньок та їхніх друзів!». Обидві студентки. Софія навчається в Українській академії друкарства, Мар’яна — у Львівській комерційній академії.

Тим часом чую зі сцени: « Я студентська мама і прийшла підтримати вас і ваші вимоги. Я співачка Наталка Половинка…».

Падає перший сніг, рясний, мокрий, лапатий. Танцюють на відстані хлопець з дівчиною, щоб зігрітися. Кілька хлопців розтягнули довге полотнище прапора. «Ми з Політехніки!» — відповідають на моє запитання. Неподалік група хлопців кріплять полотнище прапора до древка. «Ми школярі», — відповідають мені.

У студентів — загальний безстроковий страйк, за кілька хвилин вони рушать пікетувати адміністративні будівлі. Одна з вимог: вимагати, щоб обласний очільник Олег Сало склав свої повноваження.

…На мітинг їхала у тролейбусі і чула, як дівчата обдзвонювали друзів, домовляючись їхати на Київ. А коли поверталася з мітингу, теж у тролейбусі, жінка поруч сказала: «Ходила підтримати дітей…» — «Маєте вдома студента?». — «Ні, — відповіла, — але я думаю, як вони».