Для одних вони – кумири, для інших – кати…

В Україні розгортається масштабна «пам’ятникова» війна. Надходять звістки про знесення монументів, бюстів, барельєфів, меморіальних стел, знаків. В одних регіонах з п’єдесталів скидають пролетарських вождів Леніна, Сталіна, в інших руйнують увічнених у камені і бронзі націоналістів Бандеру, Шухевича... Відбувається політична вендета. Одні кажуть про «відновлення історичної справедливості», інші — про «акти вандалізму». Емоції зашкалюють. Харківський мер Кернес уже заявляв по телевізору, що «переламає руки-ноги» усім, хто сміє поткнутися до харківського пам’ятника Леніну…

Історія сучасної «пам’ятникової» нетерпимості бере початок з 90-х років, коли більшість у новоутворених місцевих радах західних областей України приймала рішення про знесення «комуністичних ідолів», перенесення з центральних площ на цвинтарі могил і обелісків червоноармійцям і членам радянських каральних загонів. На звільнених місцях з’являлися клумби, а подекуди — фігури Божої Матері і Тараса Шевченка…

З приходом до влади Віктора Ющенка демонтаж пам’ятників «діячам тоталітарних режимів» відбувався і на сході. Водночас там руйнували меморіали жертвам Голодоморів, Голокосту, політичних репресій, встановлювали пам’ятні знаки «жертвам бандерівців»...

Велике збурення викликала руйнація герба-тризуба на Говерлі, що його 2007 року вчинили члени російської організації «Євразійський Союз Молоді». Такого ж значного резонансу набуло спиляння голови пам’ятника Сталіну у Запоріжжі, відповідальність за яке взяло на себе об’єднання «Тризуб». Від невідомих нападників свого часу потерпали різні пам’ятники (зокрема «не ідеологічні») у Севастополі, Кіровограді, Білгород-Дністровському, Луцьку, Борисполі, Одесі, Ужгороді, Тернополі, Полтаві, Черкасах, Дніпропетровську, Бердичеві, Львові, Києві. Дійшло до того, що на Вічному вогні біля пам’ятника Невідомому солдату у столиці смажили яєчню. Не пошкодували і хреста на Аскольдовій могилі…

Остання найгучніша подія з «меморіального» протистояння — лютнева акція в Охтирці на Сумщині, коли народний депутат від «Свободи» Ігор Мірошниченко разом із соратниками на очах міліції знесли пам’ятник Леніну. Комуністи пообіцяли поквитатися. І невдовзі у Західній Україні відбулася серія «відплатних» акцій. Пошкоджено пам’ятник лідеру ОУН Степану Бандері у селі Волі-Задеревацькій Стрийського району, меморіальну дошку командувачу УПА Роману Шухевичу у Білогорщі. Зруйновано меморіали діячам національно-визвольного руху у Тюдеві і Грабівцях Івано-Франківської області, у Здолбунові Рівенської області. Щоб запобігти руйнуванню пам’ятників провідникам ОУН та УПА у Львові, представники партії «Свобода» встановили нічне чергування. А молодіжне крило цієї політичної сили пообіцяло 1000 грн. винагороди — за інформацію про зловмисників.

А тим часом…

З Одеси надійшло повідомлення, що на патрулювання біля тамтешнього пам’ятника «засновниці міста» Катерині Другій міськрада уклала угоду з Управлінням державної служби охорони на 551 тис. грн. Двоє охоронців у бронежилетах і армійських шоломах будуть озброєні вогнепальною зброєю, гумовим кийком, гумовою палицею і матимуть при собі наручники…

Коментарі

Іван СВАРНИК, історик, віце-президент Товариства шанувальників Львова

«Війна пам’ятників» — тема ментальності українського суспільства. Вирішити цю проблему можна буде лише тоді, коли виросте ще одне покоління, яке не матиме на собі впливу комуністичної ідеології, яке не вчило у школі про партію, комсомол і Леніна. Лише ці нові люди зможуть об’єктивно ставитися до пантеону українських героїв і, відповідно, до нової держави.

«Війна пам’ятників» мені видається анахронізмом, дикістю, ознакою нецивілізованого світу. Однак, нагадаю, свого часу був указ президента Ющенка про усунення проявів тоталітаризму. Відповідно до того указу і треба було демонтувати пам’ятники лідерам комуністичних часів, які спричинилися до знищення великої кількості українців. Всі оці леніни, сталіни, дзержинські мали би бути демонтовані. Не треба їх розбивати молотом, а зробити так, як у Прибалтиці. Там створили «парки тоталітаризму», де в одному місці зібрано (часом дуже кумедні) прояви того ідеологічного тиску і дискримінації, якого зазнавало колишнє суспільство. Цей «парк» особливо цікавий для туристів із Заходу, які не знають, що таке тоталітарний режим.

Олексій ГАРАНЬ, професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор Школи політичної аналітики

Для нинішньої влади дуже просто загнати нас усіх у «війну пам’ятників». За нею бачиться «поляризаційний» сценарій для країни. Банкова отримує з цього вигоду, бо за цим — дестабілізація, вигідна «картинка», яку вона експлуатуватиме на підконтрольних телеканалах. Ця ситуація вигідна також радикалам з обох боків…

Як з цього «клінчу» вийти? Українцям треба позбутися пам’ятників комуністичного минулого. Дещо у цьому плані було зроблено за президента Ющенка, після указу якого у Києві позбулися пам’ятників таким одіозним комуністичним лідерам, як Косіор, Петровський. Але далі цього не пішло. Тож донині у столиці маємо пам’ятники чекістам…

Леонід БАЙДА, голова Княгиницької сільради Рогатинського району Івано-Франківської області

На території нашої сільської школи стоїть пам’ятник Роману Шухевичу, через дорогу працює музей його імені, адже у Княгиничах з 1946-го по 1947 рік була штаб-квартира командувача УПА. Сюди звідусіль приїжджають люди. Неподалік школи є також пам’ятник загиблим у Другій світовій війні воїнам. Ніхто жоден з цих пам’ятників не руйнує. І той, і той пам’ятник ми доглядаємо, кладемо квіти…