«Я написав у соцмережах: «Зі сумом і радістю ми тебе, Вадиме, вітаємо»

Саме під керівництвом Яценка хор «Гомін» із про­фесійного колективу, знаного у вузьких музичних колах, став явищем загальноукраїнського масш­табу. Концерти «Гомону» почали збирати аншлаги, записи стрімко набирали мільйони переглядів у соцмережах, українська хорова музика знайшла нову широку аудиторію.

Тепер у творчій біографії дириґента відкриваєть­ся новий етап. Вадим Яценко повідомив про звіль­нення з посади хормейстера Львівської національ­ної опери, де працював із 2018 року. Тут пройшов шлях від хормейстера до керівника хорової служби театру, брав участь у створенні десятків оперних постановок. Новим місцем роботи Яценка стане Національний заслужений академічний україн­ський народний хор України імені Григорія Верьов­ки. Міністерство культури офіційно представило його як генерального директора — художнього ке­рівника легендарного колективу.

Як це — відпустити людину, з якою було створе­но не одну виставу у Львівській опері? Я запитала про це у генерального директора — художнього керівника театру, народного артиста України Василя Вовкуна.

— Вадим — мій друг, а Львівський оперний закрі­пив його талант, — каже Василь Володимирович. — Вадима знаю ще зі студентських років, коли він співав у хорі «Київ». Був на його іспиті, і вже тоді розумів, що це дуже талановитий хлопець. Коли я його запросив у наш театр, він був трохи здивова­ний, оскільки бачив себе у Києві. Але моє запро­шення прийняв.

У нашому театрі Вадим отримав хорошу школу — у виставах, які ми ставили, був задіяний у про­цесі від самого початку. Повірте, для молодої лю­дини відразу бути хормейстером-постановником «Лоенґріна» Ваґнера чи «Турандот» Пуччіні, дуже складно, але він чудово впорався. До речі, Вадим знає близько двох тисяч народних пісень. Дехто дивується, як дасть собі раду з народним хором. А я впевнений — він справиться з усім!

Вадимові було замало простору в театрі. Прига­дую, під час відпустки зателефонував і запитав мою думку стосовно того, що хоче очолити хор «Гомін». Я розумів, що зможе. «Гомін» став славетним за­вдяки саме Яценку, його креативності, енергетиці. Бо ж він і сам співає, і аранжування робить сам, і дириґує. А коли йому запропонували очолити хор імені Верьовки, насамперед прийшов радитися зі мною. Я сказав, що на сьогодні це достойна і сер­йозна пропозиція. Я написав у соцмережах, що «зі сумом і радістю ми тебе, Вадиме, вітаємо з призна­ченням».

Звісно, втрачати такого спеціаліста — дуже не­просто. Але моя місія — давати кадри для всієї України. Якщо мої кадри можуть більше, я тільки радію. Повірте: будь-який мій заступник може очо­лити поважний театр чи колектив. Звісно, зможу запросити Вадима на будь-яку постановку у Львів­ську оперу, якщо буде у цьому потреба. І вірю, що він погодиться.