«У Даші були квитки на руках, мала їхати додому. Як він заманив її на ту квартиру?»

29 березня цього року в орендованій квартирі, що на вул. Личаківській, 36, убили 19-річну львівську студентку Дарію Косенок. Дівчина навчалася на філологічному факультеті ЛНУ ім. І. Франка за спеціалізацією «перська мова». Дарія родом з Кам’янського, що за 40 кілометрів від Дніпра. У скоєнні цього злочину підозрюють 19-річного хлопця дівчини — Нестора Л. із Житомирської області. Його затримали по гарячих слідах, одразу після вбивства.

У ЗМІ оприлюднили таку інформацію: «Хлопець страждає від тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності у формі поліморфного психотичного розладу, не може усвідомлювати значення сво­їх дій та керувати ними». Таким є медичний висновок львівських психіатрів.

Однак батьки загиблої дівчини звернулися до суду з клопотан­ням, аби служителі Феміди при­значили незалежну експертизу. У хворобу підозрюваного не по­вірили… Личаківський районний суд, своєю чергою, задовольнив клопотання адвокатів. Тож хлоп­ця убитої дівчини доправлять до Києва — для проходження додат­кової експертизи.

Журналістка «ВЗ» поспілкува­лася з батьками Даші та мамою підозрюваного. Батьки Даші роз­лучені. Батько дівчини, Андрій Косенок, розповів деякі деталі про життя доньки, її знайомство з Нестором.

— Якби він мав психічні розла­ди, повірте, моя донька з ним би не спілкувалась, — каже батько. — Вони зустрічалися близько року. Донька розповідала, що позна­йомилась з ним через Інтернет. Приїжджав до мене з моєю донь­кою. Мені не сподобався. Зай­шов, привітався і одразу пішов розгулювати по квартирі. Роз­мовляв по телефону, якісь спра­ви вирішував… Я тоді подумав, що не можна одразу судити лю­дей. Головне — це вчинки. Тож не поспішав з висновками. Я бачив, як він Даші руки цілував, гово­рив, що її любить. Та коли я його запитав, чим займається, грубо відповів: «Ви у цьому все одно не розумієтесь. Я займаюсь бітко­їнами». Даша мені розповідала, що він в Інтернеті вів фінансові курси, які коштують 600 доларів. Що мене здивувало: коли ми си­діли за столом, він раптом каже: «Нам тут, Даша, не подобається, ми йдемо!». Даша все кидає — бі­гом за ним! Він напідпитку сідає за кермо… Потім я зрозумів, що він весь вечір шукав привід, щоб не залишатися.

— Тобто у нього були гроші?

— За тим убранням, у якому він до мене приїхав, я би не сказав, що це заможна людина. Я у цьо­му розбираюся. У мене є свій біз­нес, я теж ходжу по магазинах. При цьому людина дозволяла собі орендувати квартири по 15 тисяч грн і оплачувала їх на кілька місяців вперед.

— Донька вам розповідала, чим він їй сподобався?

— Даша казала, що їй з ним добре, спокійно. Просила його, щоби він не витрачав грошей да­ремно. «Якщо у нас серйозні сто­сунки, давай відкладати гроші на квартиру, на поїздку яку-небудь», — казала донька. А він відповідав: «Це мої гроші, як хочу, так ними і розпоряджаюся».

— Можливо, після того, як Даша відмовилась підтриму­вати з ним стосунки, він вирі­шив її вбити, щоб не дісталася нікому?.. Чи був інший мотив убивства?

— Даша була розумною дівчи­ною. Вона вміла слухати, роби­ти висновки. Колись у мене з нею була відверта розмова, і вона зі­зналася, що її хлопець колись вживав наркотики. Я їй тоді ска­зав, що колишніх наркоманів не буває… За дев’ять днів до вбив­ства він приїхав до неї у гуртожи­ток. З’ясовували стосунки, він її вдарив у обличчя… Вахтерка ви­кликала поліцію. Про яке кохання може бути мова, якщо він розбив їй губу?! Вона написала заяву в поліцію. Потім заяву забрала, по­жаліла його (Нестор тоді забрав у Дарії телефон, але потім по­вернув. — Авт.).У неї були квитки на руках, мала їхати додому піс­ля іспитів. Як він заманив її на ту квартиру? Що він їй розповідав? Для мене це досі загадка… Вона мені не сказала, що йде до нього. Боялася, що я сяду в машину й через кілька годин буду у Львові.

Ви уявляєте, людина б’є свою кохану ножем у груди?! Він за­вдав їй 24 ударів! Із них 9 уда­рів у серце й легені. Вона падає від болю, кричить, а він її ріже… А кілька днів перед тим, як вста­новили слідчі, він читав в Інтер­неті, як вбити людину. І як утек­ти від переслідування. То який він «дурачок»? Він готувався до злочину! Утікав не через двері, щоб його камери «засікли», а ви­стрибнув у вікно. І ножі з собою забрав. Є відео, де видно, як ви­кидає ножі у смітник. Кажуть, у їх­ній родині є впливовий родич у поліції…

— Чи міг він бути під впли­вом наркотичних речовин?

— Усі його дії продумані. Лю­дина під наркотою навряд чи буде так діяти. Він зателефону­вав власниці квартири на Лича­ківській, сказав, що продовжує оренду квартири ще на два дні, а гроші перекаже їй на картку. Але грошей не переказав, тому вона й прийшла та знайшла Дашу. Він їхав у Східницю. Я впевнений, що хотів втекти за кордон… Коли Даша почала його сторонитися, він зрозумів, що такої дівчини у житті не знайде. Намагався ма­ніпулювати різними способами.

А ось що розповідає мама Дарії, Ганна Косенок.

— Після того, як у серпні 2020 року вони розійшлися, Даша по­їхала вчитися до Львова, Нестор — у Житомир. Але він продовжу­вав її морально переслідувати. Дзвонив та писав з різних теле­фонів та акаунтів. У нього було багато карток. Казав, що йому погано після розставання. Не­стор — вправний маніпулятор, Даша, на жаль, зрозуміла це піз­но… Коли вони влітку 2020 року жили в Одесі (там підозрюва­ний також орендував кварти­ру. — Авт.), у них були романтич­ні стосунки. В Одесі жили кілька місяців. У них була гарна квар­тира. Донька навчилася заради нього готувати. Попри те, що Не­стор закінчив лише коледж, до­бре знається на психології. За­вдяки йому Даша почала читати літературу з вивчення людсько­го мозку, розвитку особистості, у величезних обсягах. Він ерудо­ваний, з доброю пам’яттю, ха­ризматичний. У Даші теж була добра пам’ять. Коли вона про­читала все те, що і він, зрозумі­ла, що Нестор багато чого циту­вав напам’ять з тих книг.

— Ви не звернули уваги на те, з якою метою він читав такі книжки?

— Я його бачила лише раз у житті, коли він разом з донькою до мене приїжджав знайомити­ся. Поводився коректно. Тихо. Старався особливо не вислов­люватись. Вони з донькою кіль­ка годин побули та поїхали. Якщо чесно, я подумала, що він вигля­дає як підліток. Хоча на рік стар­ший від Даші. Донька поруч з ним виглядала дорослішою. Те, що він уміло маніпулював Да­шею, — завдяки прочитаним кни­гам з психології. Донька розпові­дала, що він напам’ять цитував Ніцше… Саме тому у мене вини­кла думка, що він може симулю­вати свій стан. Я хотіла вивчити матеріали його допиту, але він не дав жодних свідчень проти себе! Крім того, у психіатричному ви­сновку немає відповіді на запи­тання: який у нього був стан, коли він скоїв вбивство? Хоча зрозумі­ло, що убивав він холоднокров­но, робив все так, як вважав за потрібне. Спокійно пішов з міс­ця злочину… У Даші було безліч колотих ран та порізів. У неї були порізані руки, вона пручалася. Не розумію, чому не було чути кри­ків?

— По телефону я з ним ніколи не спілкувалася. Але у мене був його акаунт у Телеграмі, куди я могла йому написати, — веде далі мама. — У день зникнення Даші я йому неодноразово писала, дзвонила. Я бачила, що він був у мережі. Але слухавки не брав. Даші у той момент вже не було серед живих. Мої повідомлен­ня так і залишилися непрочита­ними.

— Ви знали, що вона йде до нього на квартиру?

— Ні! Донька розуміла, що я буду проти. Ми зранку з нею пе­реписувалися. Казала, що вона у гуртожитку і робить домашнє завдання… Він весь час шанта­жував її, що скоїть самогубство, якщо вони розійдуться. Думаю, донька хотіла поставити крап­ку у їхніх стосунках і домовилась про зустріч. Вона нікому про це не сказала.

— Він добре володів комп’ютерними навичками. Вам донька розповідала, чим він займається?

— Наскільки я знаю зі слів Даші, його діяльність була пов’язана з біткоїнами. Думаю, донька багато знала. Можли­во, він не хотів, щоби вона знала так багато. Допускаю навіть таку версію. Іншої у мене немає. За­раз я наполягаю на тому, що він симулює свою хворобу. Він може це робити, тому що добре вивчав цю тему у спеціальній літературі.

— Знаю, що ви спілкувались з його мамою. Про що ви гово­рили?

— Це була дуже складна зу­стріч, якої я не хотіла. Не розу­мію, для чого вона приїхала. Хто їй дав мій телефон та адресу? Вона перебувала у пригнічено­му стані, не могла виразно по­яснити, чого хоче. Напевно, хоті­ла попросити вибачення… Хоча сказала, що у цій ситуації виба­чення недоречні. У мене немає до неї жодних почуттів. Я розу­мію, що це не її провина. Але їй жити з тим, що це зробив її син, якого вона виховала і який був опорою у сім’ї. Думаю, вона ба­гато чого не знає про свого сина. Молода людина більше трьох мі­сяців не живе в одному місті, ви­наймає квартири у великих міс­тах, при цьому у містах, де легко можна загубитися. Має гроші на хороші квартири. Ви можете сказати, що така людина психіч­но хвора?!

Також я поспілкувалась з ма­мою підозрюваного, пані Ган­ною Л. Її сина на той момент пе­ревели із СІЗО до психіатричної лікарні. Жінка говорить спокійно, без емоцій.

— Я читала ваші коментарі у пресі. Мене здивувало, що ви з сином не обговорювали того, що сталося…

— Не можу вести з ним будь-який діалог, не те що на цю тему. Я телефоную у відділення, про­шу, щоб він мені передзвонив. Сам він не телефонує. Мене нічо­го не запитує. Коли питаю, як по­чуваєшся, відповідає: «Нормаль­но». Я передаю йому їжу, і все. Наші розмови — ні про що.

— У нього було багато пси­хологічних книг?

— Він захоплювався самороз­витком. Він розумний та здібний хлопець. Цікавився долею відо­мих людей, як вони стали успіш­ними та багатими. Багато читав про Ілона Маска. Дивився різні канали про кулінарію, смачно го­тував. Останнім часом почав ви­вчати англійську мову. Йому було це цікаво (мама Даші розповіда­ла, що Нестор не хотів, аби Даша йому допомагала з іноземною мовою. Тому, коли займався, виганяв її на вулицю, аби вона не чула його вимови. У всьому хотів бути найкращим. — Авт.).

— А ви помітили, що після цих книг він якось змінився?

— Зараз це зовсім інша лю­дина, навіть зовні. Видно за по­глядом, що нездоровий… Повір­те мені, він справді був хорошою людиною. Дашу любив. Якщо їхав з Житомира в Одесу, просив, щоб я для Даші тирамісу приго­тувала…

— А чим він займався?

— Заробляв гроші в Інтернеті. Я усіх деталей не знаю. Це моя помилка, що я не вникала. Але ні­чим поганим не займався. Він вів правильний спосіб життя. Коли закінчив школу, поїхав до Киє­ва. У Києві познайомився по Ін­тернету з Дашею, а тоді поїхав до неї до Львова. Він їздив до її батьків, просив, щоб вони дозво­лили Даші поїхати з ним до Киє­ва на час карантину. Вони дозво­лили. Він мені ще розповідав, що батько його взагалі не сприйняв. А я кажу: «Несторе, зрозумій, це їхня донька. Їй 18 років. Можли­во, батько ревнує».

— А ви не відмовляли його від такого кроку? Йому 19, їй 18…

— Він самостійний, заробляв гроші. Займався спортом, не вживав алкоголю, не курив. У нього навіть було правильне хар­чування. Я йому ще казала: «Ти ніби не з нашої сім’ї». Хлопцеві його віку така поведінка не при­таманна. А якось він приїхав, ми спілкувалися, і він каже: «Тепер я несу відповідальність і за Дашу». Я була горда. Він чудово ставив­ся до мене, я від нього ніколи по­ганого слова не чула. Ніякої агре­сії не було.

— І у школі з ним не було проблем?

— За 11 років мене ніхто у школу не викликав. Єдина наша пробле­ма — він не хотів йти далі вчитися. Я дуже переживала з цього при­воду. Я стільки у нього вкладала, він ходив на різні гуртки. Він ка­зав: «Мамо, я і так можу заробля­ти гроші». Сьогодні можна само­му розвиватися, і не обов’язково вчитися 5−6 років (Нестор напо­лягав, аби й Даша покинула на­вчання. Її мама була категорично проти цього. — Авт.).

— Ви знали, що Даша його заблокувала і не хотіла з ним спілкуватися?

— У середині березня я захво­ріла на коронавірус. Я була обра­жена на нього, що він до мене на­віть не зателефонував. Він тоді з нею посварився. Я йому дзвоню і кажу: «Ти у мами навіть не спи­таєш, як справи?!». А він: «Мамо, пробач». Потім знову не дзвонив. Тепер я розумію, що в листопа­ді та грудні він дуже пригнічений ходив, сумний. Сильно схуд. Але ми не розмовляли про те, чому він з Дашею розійшовся…

Читайте також: «Сказав дитині: «Поцілую тебе і дам тобі за це гроші»