Чому програв Синютка? Чи радше, чому виграв Садовий?
Про причини великого розриву між кандидатами у другому турі виборів голови Львівської ОТГ
Львів’яни не захотіли змінювати міського голову. Це означає, що їх усе влаштовує? Чи секрет успіху Садового лише у вдалій виборчій кампанії?
Андрій Садовий учетверте виграв вибори у Львові. І якщо на попередніх виборах у нього не було сильних суперників, і він перемагав «в одні ворота», то цього разу боротьба була запеклою і до оприлюднення результатів екзит-полу інтрига зберігалася. Тому розрив у понад 20 відсотків у другому турі на користь Садового (за даними екзит-полу: А. Садовий — 62,3%, О. Синютка — 37,7%) для багатьох, і в першу чергу, думаю, для самого Синютки, став шоком.
Олег Синютка був дуже некомфортним конкурентом для Андрія Садового. По-перше, представляв «Європейську Солідарність» — найпопулярнішу політичну силу у Львові. По-друге, свого часу був першим заступником Садового. Андрій Іванович сам запросив його з Івано-Франківська у свою команду як ефективного менеджера. Разом вони працювали вісім років, потім Синютка очолив Львівську обласну державну адміністрацію. Зрозуміло, після цього рівень стосунків змінився, а опісля сміттєвої кризи, яка переросла у конфронтацію між містом і областю, вони остаточно зіпсувалися… Тож у суперників була вельми непроста історія особистих стосунків, що, звісно, спричинило додаткову напругу під час кампанії.
І Синютка, і Садовий провели потужні кампанії. Із залученням величезних ресурсів, зокрема фінансових. Результати першого туру, коли розрив між фіналістами був близько дев’яти відсотків (Садовий набрав 40,09%, Синютка — 31,1%), давали підстави для оптимізму обидвом кандидатам. Багато хто схилявся до думки, що розрив між переможцем і переможеним може бути мінімальний, у кілька відсотків, тож шанси ледь не однакові. Тим паче, що Садового не підтримав жоден з конкурентів «другого ешелону». Більшість підтримали Синютку… Якщо математично додати голоси кандидатів «другого ешелону», які висловили публічну підтримку Синютці, то вони цілком перекривали розрив у дев’ять відсотків. Але не так сталося, як гадалося. Математика — це точна наука, а вибори — це зазвичай емоції.
Тож чому львів’яни не захотіли змінювати мера, який керує містом 14 років? Причин є кілька.
Та, що на поверхні, — децентралізація. І тут Андрій Іванович має подякувати Порошенкові й Гройсману, які провели реальну децентралізацію, унаслідок якої місцеві бюджети отримали чималі фінанси. Ці кошти йшли на розвиток інфраструктури міста. Цим, до речі, можна пояснити той факт, що переважна більшість чинних мерів на цих виборах перемогла. Навіть боротьбу з ковідом реально взяли на себе місцеві влади, бо все, що робить «зелена» центральна влада, люди сприймають негативно, відтак більше почали довіряти місцевій. На користь чинних міських голів зіграв і так званий ефект Зеленського — українці обпеклися на «нових обличчях» і вирішили наразі не експериментувати, нехай вже залишаються старі, перевірені…
Думаю, недооцінили у штабі Синютки адмінресурс, який є у чинного міського голови. Зрештою, тут Синютка був безсилим. Чиновники міської ради, де працюють близько 1300 осіб, працівники райадміністрацій, комунальних служб, плюс члени їхніх сімей, близька і далека родина — якщо не усі вони, то значна більшість, голосували за Садового. Перед виборами з ними проводили відповідну роботу: чиновників і комунальників лякали Синюткою, мовляв, якщо він переможе, то усіх позвільняє… А ще багато хто з них пам’ятав, як він змушував їх працювати, особисто об’їжджав жеки о 7-й ранку і «шикував» їх.
Вочевидь, чинному меру вдалося краще мобілізувати свій електорат. Крім того, піар-кампанія Садового була більш грамотною, більш креативною, зокрема на білбордах. Хоча піарники і Синютки, і Садового запозичили свої головні гасла у поляків. Гасло Синютки «Львів — місто, де хочеться жити» взяли у польського міста Лєшно. Воно має гасло Leszno — tu chce się żyć! («Лєшно — тут хочеться жити»). Але це гасло добре для чинного мера. Натомість суперечить змісту усієї кампанії Синютки. Він говорив про те, що у мерії процвітає корупція, що саме не було зроблено за роки мерства Садового, але було обіцяно під час попередніх кампаній. Зокрема, що досі немає сміттєпереробного заводу, жодного підземного паркінгу, не запроваджено єдиного електронного квитка і тому подібне. Ще одне гасло Синютки — «Настав час Львова» — взагалі ні про що! За кілька днів до другого туру з’явились білборди з гаслом «Львову потрібен новий мер». Але їх навіть не всі зауважили. Було занадто мало і занадто пізно.
Садовий також запозичив гасло у поляків, правда, дещо трансформувавши його. Основне гасло польської правлячої партії ПіС («Право і справедливість») — Dobra zmiana. Садовий йшов на вибори під гаслом — «Мер добрих змін». Власне, таке гасло більше пасувало би Синютці… Отже, якщо маємо «місто, де хочеться жити» і маємо «мера добрих змін», то для чого щось принципово змінювати, для чого потрібен новий мер? Саме такий висновок мав би зробити пересічний львів’янин. Судячи з результатів, він його і зробив.
Особисто Олег Синютка провів потужну кампанію, як кажуть, «відпахав» на всі сто. Нагадаю, що стартував на виборах з рейтингом шість відсотків. Щодня під час усієї кампанії Синютка мав мінімум п’ять-сім зустрічей з виборцями у дворах, ходив на ефіри, давав безліч інтерв’ю. Але зовнішня реклама була провальною. Ще до другого туру виборів я казала: «Якщо Синютка програє, то, зокрема, завдяки невдалим білбордам і безбарвним гаслам. А якщо виграє, то всупереч їм».
Садовий, зрозуміло, мав значно вищий стартовий рейтинг, його знали всі! Крім того, в його арсеналі — потужні родинні ЗМІ. Відтак мав чималу фору. Саме інформаційно Садовий зумів перекрити свої мінуси, зокрема те, що не раз обіцяв і досі не зробив, іншими показовими здобутками. Наприклад, сучасним фонтаном перед Оперним, який запрацював якраз під час виборчої кампанії. Чи питними фонтанчиками… Цим замилив очі, затінив відсутність того ж сміттєпереробного заводу чи е-квитка. Тобто львів’яни знову купилися на привабливий фасад і вирішили не занурюватися у глобальні проблеми…