Перші кроки в міліцію: строєм, крізь сльози...

Яворівський район, Львівська область

Згадка про Верещицю за часів СРСР в армійському середовищі викликала неприхований переляк. Адже біля цього села у Яворівському районі розташовувався один із найстрашніших (бо був показовим) у Радянському Союзі дисбатів — дисциплінарних батальйонів. Після розвалу Радянського Союзу територія колишнього дисбату відійшла до Львівського державного університету внутрішніх справ, який там облаштував навчально-тренувальний центр “Верещиця”. Цими днями у центрі триває двотижневий табірний збір, так званий КМБ (курс молодого бійця). Вчорашніх школярів і школярок відірвали від батьків і ноутбуків, одягнули на них форму та почали “ганяти по повній програмі”...

Пекучого ДНЯ на плацу, стрільбищі, смугах перешкод проходили муштру 350 курсантів, серед яких 83 представниці слабкої статі. “До присяги дійдуть не всі, — не приховує начальник відділу організації служби Михайло Кухта, який керує табірним збором. — Троє курсантів вже зрозуміли, що міліцейська служба — це не їхнє покликання. Зібрали речі та відрахувалися з університету”.

Перед початком зборів із новоспеченими курсантами трьох факультетів (з підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції, для підрозділів слідства та для підрозділів кадрового забезпечення і міліції громадської безпеки) зустрівся ректор університету Михайло Цимбалюк. Проводжаючи їх на табірний збір, ректор жартома порадив вчорашнім абітурієнтам запастися календариками, — щоб мати змогу викреслювати у них кожен день, проведений в таборі.

В армії говорять, що на курсах молодого бійця зі шлунків рекрутів мають вийти мамині пиріжки, після чого вони перетворяться з дітей на чоловіків. Те, що дитинство минуло, новоспечені курсанти зрозуміли, коли одягнули форму. Найбільше клопотів, особливо дівчатам, завдавали берці — важкі армійські черевики. Хоч і попереджали офіцери, що перед табором взуття слід випробувати та підігнати по нозі в домашніх умовах, чимало курсантів вже після перших кросів натерли собі ноги і почали кульгати.

Під час вступу в університет внутрішніх справ всі абітурієнти здавали залік з фізичної підготовки — пробігти за певний час 100-метрівку, кілометр, зробити вправи силового комплексу — віджимання та качання преса. Та під час зборів стало зрозумілим, що фізпідготовка у курсантів не однакова. Комусь, як кандидату в майстри спорту з вільної боротьби Марії Наконечній, фізичні навантаження курсу молодого бійця здаються ледь не дитячими. Комусь важко даються навіть вправи зарядки. А при згадці про крос, під час якого певну відстань доведеться долати у протигазі, у багатьох починають тремтіти коліна...

Окрім фізичних навантажень, курсантів протягом двох тижнів мають навчити стройової підготовки, поваги до старших за званням, згуртувати їх у справжній колектив. Розпорядок дня у ”Верещиці” — армійський. О 6-й годині — підйом. Через десять хвилин — зарядка. Потім фізпідготовка, стройові вправи, навчання в аудиторіях. А ще — прибирання прилеглої території та перші наряди.

Цілодобово з рекрутами перебувають 40 офіцерів — викладачів університету, та 23 молодших командири — курсанти старших курсів. Кожну команду молоді бійці мають виконувати стрімголов. За день набігаються так, що після відбою, лише голова торкається подушки, — засинають... У снах, мабуть, бачать себе за домашнім комп’ютером чи з коханою дівчиною на дискотеці...

“Фізичні навантаження, на жаль, щороку мусимо зменшувати, — розповідає доцент кафедри тактико-спеціальної підготовки майор Юрій Йосипів. — Фізичний розвиток сучасної молоді погіршується. Одна курсант зі “слідчого” факультету, — сміється Юрій, — зауважила: “Навіщо мені, майбутньому слідчому, вміти добре бігати? Я ж з паперами буду працювати, а не на вулицях за бандитами бігати”...

Новачки, помітили викладачі, наївно уявляють, як служитимуть після навчання. Отож на факультет з підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції йдуть здебільшого ті, хто уявляє себе у майбутньому з пістолетом в руці в погоні за озброєним злочинцем. Із таким прибічником “міліцейської романтики” зустрічаюся у казармі факультету кримінальної міліції. Курсант Орест Поперека вдруге заступив у наряд днювальним по роті. Розповідає, що ще в старших класах почав готуватися до міліцейської служби, для чого навіть пішов у секцію тайського боксу.

Нашу розмову з Орестом перервали його друзі по факультету, які повернулися зі стрільбища. У хлопців блищать очі. Уперше в житті стріляли з автомата Калашникова бойовими набоями. “У мішень влучив?” — питаю одного з курсантів. — “Влучив! Та не в свою, а сусіда...” — зашарівся хлопчина.

“Завтра слідчий факультет стрілятиме. Оце буде випробування”, — зітхає хтось із викладачів. Перші стрільби насправді — випробування. Минулого року, скажімо, табірний збір проходила дівчина-курсант, яка панічно боялася зброї. Коли на стрільбищі їй на долоню поклали набої, у вчорашньої школярки так затремтіли руки, що кулі посипалися на землю. А спробуй пояснити якомусь емоційному курсанту, що при стрільбі варто хоча б одне око відкрити, щоб мішень побачити!..

З дівчатами — курсантами у “Верещиці” особливо не церемоняться. Їх, як і юнаків, ганяють на плацу, примушують бігати кроси, вчать ходити не “від стегна”, а строєм. У міліцейській формі дівчатка виглядають якось по-особливому зворушливо. На зборах не мають можливості скористатися косметикою, щоб виглядати доросліше, манікюру також не побачиш. Та в камуфляжці є своя принада. Отож зацікавлені погляди хлопців-курсантів дівчата помічають... Цього року, розповіли викладачі, навчання в університеті завершує подружжя, стосунки між членами якого почалися саме під час таких табірних зборів.

У перший день курсів молодого бійця у курсантів забрали мобільні телефони. Видають їх лише увечері, у вільний час, та й то на 15-20 хвилин. Щоб могли зателефонувати батькам і розповісти про свої навчальні будні. “Дівчата, — сміється Михайло Кухта, — як тільки почують у слухавці мамин голос, одразу починають плакати. Підбігаю, розпитую, що трапилося. Говорять, що сльози самі полилися з очей, як тільки почули рідний голос. Та через хвилину сльози висихають, і дівчинка з гордістю розповідає: “Мамо, сьогодні я була в наряді по кухні. Відтепер завжди допомагатиму тобі мити посуд!”.

Сучасні юнаки — створіння ніжні. Взяти хоча б таке не найважливіше на службі питання, як-от їжа. Хлопці із заможних сімей у перші дні зборів крутили носами від каш. Та після перших фізичних навантажень кидалися на все, що ставили на столи їдальні... Натомість дітям з багатодітних родин або напівсиротам (таких на зборах семеро) курсантська їдальня з її меню видалася справжнім рестораном.

Курс МОЛОДОГО БІЙЦЯ новачки долають під пильним наглядом психологів університету. Спілкуючись з курсантами, розповів начальник відділення психологічного забезпечення підполковник Павло Чайка, він помітив, що останніми роками поменшало “дітлахів”, які вступають в університет внутрішніх справ, бо надивилися бойовиків “про ментів”. Сучасні юнаки, каже психолог, обрали навчання у міліцейському вузі за дорослими критеріями. “Так, — розмірковують вони під час спілкування з психологами, — зарплати у міліціонерів сьогодні малі. Та, по-перше, я безкоштовно здобуду вищу юридичну освіту. По-друге, на відміну від випускників цивільних юрфаків, по завершенні навчання держава обов’язково забезпечить роботою, тож безробіття мені не загрожує”.

“Серйозне психологічне випробування, — прогнозує Павло Чайка, — ще попереду. Маю на увазі першу появу у міліцейській формі серед цивільних — на вулиці, в тролейбусі, в середовищі друзів дитинства. Після відомих подій у Врадіївці ставлення населення до міліції, м’яко кажучи, неоднозначне. І хлопчина, одягнувши міліцейську форму, це відчує. До того ж він уже не зможе у маршрутці відвернутися до вікна, коли побачить, що до дівчини чіпляється хуліган”.

Ще одне серйозне випробування майбутніх офіцерів міліції очікує після навчання “на землі”. Приходить випускник університету (розповідали “не на диктофон” викладачі) в райвідділ. І доволі фахово підготовленому слідчому нові наставники кажуть: “Ось твій кабінет”... Новоспечений лейтенант бачить маленьку порожню кімнатку з непофарбованими стінами. На його здивований погляд ”старички розшуку” відповідають: “Стіл, комп’ютер, принтер, сейф, телефон маєш знайти сам. Як і де — нікого не колише...” Після такого початку служби людина може забути усе, чого вчили в університеті. Бо реалії служби виявилися далеко не такими, до яких його готували...