«Війна забирає на своєму шляху найдорожче — життя … життя дітей, батьків та друзів», — Колумбієць

Він добровільно долучився до лав прикордонників, розпочавши службу на Краматорському напрямку з вогневого прикриття блок-постів на лінії розмежування.

Курахове, Краматорськ, Майорське… Безсонні ночі, нескінченні обстріли, надважкі бойові завдання… «Служба виявилася досить непростою, адже на той час війна вже почала переростати в затяжну стадію, і більшість сприймало щоденні обстріли та провокації росіян як буденність, а ця „буденність“, на жаль, забирала найкращих українців», — пригадує Колумбієць.

Проте у ворога в цей час вже визрівав недолугий план захоплення всієї України. 24 лютого Колумбієць з побратимами героїчно зустрів руський мир у всім вже відомому місті-фортеці Бахмут.

«Ми з побратимами щохвилини стримували нереальні навали руської орди, вони все сунулись і сунулись, їх було дуже багато, але в них не було головного — розуміння заради чого вони тут гинуть. Ми ж всі точно знаємо за що ми боремось і боротимемось допоки жодного супостата не буде на нашій землі», — розповідає Віктор.

«Бахмут…щоденні безперервні штурми, залпи з мінометів, артилерії, градів, жорсткі вуличні бої. Зграї „залізних пташок“, які кружляли над нами, „змальовуючи“ наші позиції, фосфорні бомби, перші втрати та поранені. В тих боях я втратив зв’язок зі своїм другом Денисом, але я сподіваюся він живий і ми ще обов’язково побачимося. Дуже важко втрачати найкращих, але ця страшна війна забирає на своєму шляху все найдорожче — життя … життя дітей, батьків та друзів… Ми обов’язково помстимося за кожного та кожну!», — каже Колумбієць.

Обороняючи Бахмут, боєць отримував контузії та осколкові поранення, втрачав близьких, але попри все це повертався на фронт. Хоча про це він не воліє розповідати, бо вважає, що то звичне — і від кожного з нас залежить, коли настане довгоочікуваний день Перемоги.

«Знаєте, у Бахмуті серед місцевих поширений вислів „якщо в тебе немає фото з літаком — значить ти не був у Бахмуті“. Таке фото в мене є, а от літака, на жаль — вже ні… Його знищили, а місто перетворили на самісінькі руїни», — з сумом розповідає Колумбієць.

Наразі Віктор боронить південні рубежі країни та дякує Богові та Ангелам, що після шалених обстрілів та декількох поранень він все ж таки залишився живим.

«Я понад усе мрію, аби все це жахіття, це безжальне знищення нашої країни закінчилось, і щоб нога ворога-супостата більше ніколи не ступила на нашу священну землю. І так буде, і ніяк по-іншому! Ми зробимо для цього все. Все буде Україна!», — впевнено стверджує Колумбієць.