Зерно може прислужитися замість плину для посуду

Пан Василь живе сам, капусти йому багато не треба. Тому вирі­шив заквасити її не у 100-лі­тровій дубовій бочці, як ро­бив це раніше, а у кількох трилітрових слоїках. Приніс їх з комори, хотів було спо­лоснути — а у шкафчику зі всякою побутовою хімією потрібного для миття посуду плину цього разу не виявило­ся…

Налив у слоїк гарячої води, кинув усередину губку, зробив кілька кругових рухів у надії, що вона забере бруд, який залишився від спожито­го компоту із черешень — да­ремно. Сині розводи на склі залишалися. Не було під ру­ками соди, якою можна було би відпуцувати банку.

Добре, що у той момент до пана Василя у справах зайшов його кум Степан. По­дивився, як мордується ґаз­да — зітхнув і попросив його принести із комірки кілька жмень пшениці. Всипав збіж­жя до слоїка, зробив кілька кругових обертів в один бік, а потім в інший — і ємність очистилася. Заблищала, як новенька. А вже за якусь го­дину наповнені солоною ка­пустою слоїки чекали свого часу під столом у кухні…

— А використану пшени­цю візьми й просуши. Кинь курям у годівницю… — пора­див кумові після роботи пан Степан.

Люди з давніх-давен мізкували над тим, як під­тримувати у чистоті хатнє начиння. Колись моя мама мила посуд виключно кро­пивою. Закіптюжені на вог­ні баняки шурувала піском. Згадувані вище слоїки зсе­редини вичищала подрібне­ною шкаралупою яєць.

А ще пригадувала мені, що у часи свого дитинства (а було це у першій третині минулого століття) бруд­ний одяг прала у лузі. Цей розчин готували на вогні: у киплячий казан додавали кілька жмень попелу. А потім вкидали туди всяке шмат­тя. Їдкий, слизький мильний розчин виконував роль прального порошку…

Не радимо поверта­тися у минуле, але вина­хідливість, кмітливість у складних випадках ніко­ли не завадить. Навіть у комп’ютеризованому ХХІ столітті. Як-от — коли треба квасити капусту, а «завод­ської хімії» для очищення тари під руками немає.