Зі Львова додому на Волинь пішки – за 39 годин
22-річна волинянка Вікторія Романчук працює у львівському Театрі імені Лесі Українки. Дівчина має не лише художній талант, а й твердий характер.
Нещодавно на вихідні вирушила пішки — у рідне місто Ківерці. За 39 годин подолала 164 кілометри!
Вікторія любить мандрувати. Каже, складно сидіти на одному місці. А карантин вніс свої корективи в її рухоме життя. Тому, коли друг з Луцька запропонував зустрітися, у неї мимоволі вихопилося: «А приходь до мене у Львів!».
— Він ніби погодився, — розповідає Віка. — Домовилися, що разом будемо пішки повертатися додому. Але щось трапилося, і в нього плани змінилися.
Дівчина засмутилася, але від задуманого не відмовилася — вирішила вирушити у «похід» сама. Тоді всі почали її відмовляти — і родина, і друзі, і колеги. Але Вікторію це лише підбадьорювало. Відпросилася у директорки — і рушила зі Львова у бік Луцька.
— Для мене це був час тотальної ізоляції від людей. Я йшла без музики, без балачок по телефону — на самоті з собою. З іншими спілкувалася всього кілька разів, коли зупинялася трохи підсушитися. Бо лив дощ, а мене «поливали» ще й фури. Правда, в телефоні мала чат для друзів, в який постійно кидала «маячок», що йду по карті, де саме є і що в мене все гаразд.
Вікторія вийшла зі Львова о четвертій ранку, а опівночі вже була в першому по трасі волинському селі Журавники. Тоді дозволила собі найдовшу на маршруті зупинку, яка тривала всього дві години. Подорожню, вимоклу до нитки, прихистила одна сім’я. Вікторія зізнається, тоді була на межі зриву і відчула радість від того, що просто жива.
Згадує, як минала перший блокпост і поцікавилася, чи повинна пред’явити поліції якісь документи. Почула «не треба». Не поцікавилися, хто дівчина й звідки, і перед її наближенням до Луцька.
— Вони ж не знали, що я іду із сусідньої області, — усміхається Віка.
Життєлюбності й впертості дівчини можна позаздрити. Провівши у дорозі 39 годин, таки добралася у рідні Ківерці. Останні кілометри далися їй дуже важко. Відчувала себе страшенно втомлено, ноги гули. Але була щасливою.
Удома на Віку чекали з нетерпінням. Та довго сидіти у чотирьох стінах дівчина й не думала. Ще ноги не відійшли, а вона вже з фотоапаратом на велосипеді вивчала околиці малої батьківщини. Каже, у цьому — смак життя. Повернувшись до Львова, почала роботу над новим мистецьким проєктом, в основу якого лягла її «карантинна» дорога додому.
Волинська область
