Ось яку свиню не зарізали

Є багато переконливих аргументів на користь того, що Черчилль ніколи не виголошував таких слів.

По-перше, в англійській мові немає такого прислів'я. По-друге, відомо, що Черчиль любив таке миле боже створіння, в якого ніс нагадує п’ятачок і тримав його у своєму маєтку.

По-третє, Черчиль ніколи не ставив під сумнів необхідність знищення Гітлера, а також і не міг собі уявити союз з ним проти будь-кого. Навіть проти росії.

Черчилль не сильно обурювався загарбанням територій на схід від Німеччини, бо це наближало німецьку армію до лінії зіткнення з російською армією. Як і інші лідери демократичного світу, він вважав, що зіткнення фашистської Німеччини з комуністичною росією є бажаним, бо врятує західні демократії від загрози як з боку фашизму, так і комунізму.

Коли ж у червні 1941 року він отримав звістку, що Німеччина напала на росію, він радісно вигукнув щось на кшталт: «Тепер ми врятовані!».

Після перемоги над німецьким фашизмом, росія розширила свої кордони у Європі і встановила контроль над значною кількістю європейських столиць. Тим вона створила реальну загрозу для існування держав Європи з ринковою економікою та реальним народовладдям.

Розуміння, що разом із викоріненням німецького фашизму слід було б викорінити також російський комунізм прийшло набагато пізніше — аж у 1962 році, коли росія ледь не розв’язала ядерну війну. Тоді хтось вигадав вираз про свиню, яку Черчилль помилково не зарізав.

Але вигодував ту свиню американський ленд-ліз, який уряд США щедрою рукою надав росії під час Другої світової війни. І у повній відповідності до прислів'я «Жодна доброчинна справа не залишиться непокараною», росія відплатила Америці загрозою знищення її міст російською ядерною зброєю.

Знадобилося 45 років, щоби перемогти економічними методами монстра, який відкинув ринковий механізм утворення ціни всіх товарів на користь планового ціноутворення. Величезні розміри росії дозволяли їй видобувати купу корисних копалин і продавати їх за кордон. На виручені кошти закуповувати західні технології і створювати враження, що планове ціноутворювання може конкурувати з ринковим. Але коли з кінця 70 років минулого століття встановилися низькі ціни на нафту, надходження валюти для закупівлі західних технологій почало зменшуватися, тому що нафта була головним джерелом надходжень валюти до бюджету кремля.

Ціни на нафту трималися на стабільно низькому рівні, тому з середини вісімдесятих років росії вже відчайдушно бракувало надходжень до бюджету.

У грудні 1991 року росія збанкрутувала, припинивши виплати за зовнішніми боргами. Тоді ж вона і погодилася визнати суверенітет 14 колишніх республік СРСР. Після цього ще 8 років ціни на нафту трималися на низькому рівні. Прихід путіна до влади збігся зі зміною циклу падіння цін на нафту. Від 2000 до 2008 року ціни на нафту безперервно зростали, а також зростав і обсяг експорту російської нафти. Ця подвійна прибуткова тенденція стосувалася і експорту газу. Тому у 2008 році росія вже купалася у морі грошей. Це море збільшувалося ще за рахунок західних, переважно європейських, кредитів, які сягнули 750 мільярдів доларів. І ось тоді путін згадав, що створення 14 незалежних держав було «найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття.»

Про банкрутство росії у грудні 1991 року він скромно промовчав. Від надлишків доларів путін спʼянів. Тому і почав відбирати території і поклади корисних копалин спочатку у Грузії, а потім в України.

Море їй було вже по коліно: особливо на фоні світової фінансової кризи 2008−2009 років, яка поставила у скрутне становище усі розвинуті країни Заходу. Їм було не до росії. Наразі з надлишками валюти в росії вже виникли проблеми, та й такі значні, що найближчі 15 років вона приречена бути сировинним придатком Китаю, продаючи йому зі значними знижками нафту, газ, електроенергію, зерно тощо. Звинувачувати за такий стан речей вона має тільки саму себе. А якщо б не її ненажерливість, то могла би бути багатою країною з заможними громадянами та щасливим майбуттям.

Щоправда, тоді вона не була би країною з «найкращими у світі традиційними сімейними цінностями» і «найталановитішим та найдобрішим народом». І, відповідно, ніхто би не сумував, що не ту свиню зарізали. Допомагає росії проводити її агресивну політику Китай. Але робить це він непублічно, бо хоче створити враження, що є нейтральним миротворцем. А хоче виглядати так, щоби санкції не торкнулися китайських компаній, які допомагають росії збільшувати випуск воєнної продукції. Формально Китай нібито не постачає зброю. Але постачає все, що необхідно росії для значного збільшення випуску її власної зброї. А також дає росії фінансові ресурси для продовження війни.

Тільки у березні 2024 року Китай купив в росії продукції на 11,9 мільярда доларів, а продав на суму 7,63 мільярда. Це означає, що росія отримала від Китаю 4,32 мільярда доларів на продовження війни тільки за один місяць. Що ж спонукає Китай підтримувати росію, адже йому вже вдалося змусити її продавати йому дешево різноманітну сировину. Зважаючи на західні санкції такі знижки гарантовані Китаю і у разі припинення війни. Відповідь буде дещо шокуючою. Китай, не гірше від європейських урядів, усвідомлює, що свого часу американські та британські союзники зарізавши одну свиню, ще більше відгодували другу. Довжина кордону між Китаєм та росією сягає 4209 кілометрів. Спірні питання при такій довжині кордону все будуть виникати. Наприклад, воєнний конфлікт виник між ними у 1969 році через острів Даманський.

Тож якщо ця свиня не буде пастися на європейському кордоні, вона рано чи пізно влаштує розгардіяш на російсько-китайському кордоні. Усвідомлюючи ці реалії, Китай буде до останнього допомагати росії у її війні у Європі, щоби у такий спосіб утримувати російські війська подалі від свого кордону. Цей несподіваний аргумент є як не виправданням, то принаймні, поясненням поведінки китайського керівництва. А інтерес усіх європейських країн полягає у тому, щоби на кордоні з росією створити таку міцну оборону, аби росія десять разів подумала перед тим, як нападати на сусідів. Лінію оборони Європи на півночі буде тримати Фінляндія за допомогою Швеції. Вони також опікуватимуться Естонією та Латвією.

Центральну ділянку російсько-європейського кордону захищатимуть Польща та Литва, а південну-чорноморську частину — Україна. Тому армії Фінляндії, Польщі та України мають бути потужними та підтримуватися у взірцевому стані. Потужні конвенційні армії Фінляндії, Польщі та України об'єднані під американською ядерною парасолькою будуть дієвою гарантією миру у Європі. Тоді російські генерали, подивившись на 64 літаки F-35 у Фінляндії, на ракети великої дальності, що стоятимуть на озброєнні Польщі, а також доведену здатність України чинити потужний опір, почухають ріпу і повернуться до Європи спиною. І тоді їхні очі побачать 4209 кілометрів російсько-китайського кордону…

Ось цього найбільш за все і бояться у Пекіні. І в американському уряді теж дійшли думки, що через це Китай буде допомагати росії до останнього. Тому і пропонують європейським союзникам скоординувати позицію щодо Китаю. Слід поставити китайський уряд перед дилемою: або сприяти воєнному потенціалу росії, і у такий спосіб показати, що вони не посередники, а сторона конфлікту на боці росії, або сказати росії, що війну слід припиняти. У разі продовження китайської допомоги, США та ЄС мають обмежити експорт китайських товарів на свої ринки. Обсяг китайського експорту до росії у п’ять разів менший за обсяг експорту Китаю до ЄС. Крім того, на відміну від торгівлі з росією, торгівельний баланс з Європою є добряче позитивним для Китаю: у 2023 році Китай продав до ЄС товарів на 291 мільярд доларів більше, ніж купив.

Втрачати європейській ринок збуту заради росії, Китай точно не захоче. Отже, тоді буде надія, що Китай скаже росії: він зробив усе, що міг для допомоги російській воєнній промисловості, але продовження цієї допомоги неможливе, бо зачіпає життєві інтереси самого Китаю, який не хоче наразитися на санкції країн, куди він скеровує левову частку свого експорту. Китаю дуже не хотілося би, щоби росія вивільнилася з війни у Європі, у якій завʼязла.

Але, з другого боку, він не може дозволити собі наразитися на американо-європейські санкції, які можуть обмежити доступ його товарів на ці конче потрібні для китайської економіки ринки. Тому об'єднання зусиль американської та європейської дипломатії з метою припинення воєнної та іншої допомоги росії з боку Китаю є потужним інструментом для припинення цієї агресивної війни.