Наталі Портман шкодує, що захищала Поланскі

Наталі Портман дуже підтримує акцію #MeToo і Time's Up, недавно висловила розуміння і співчуття Ділан Ферроу, пасербниці Вуді Аллена, яка тепер оскаржує вітчима у сексуальному насильстві, коли була дитиною.

З нагоди прем’єри нового фільму – триллера «Анігіляція», у якій Портман зіграла одну з ролей, Наталі зважилася на сміливе зізнання. Акторка визнала: шкодує, що колись, 2009-го, підтримала Романа Поланскі, коли режисера посадили під домашній арешт в Швейцарії. Найбільші «зірки», серед них Портман, Мартін Скорсезе, Вім Вендерс, Тільда Свінтон, підписали тоді петицію, у якій вимагали звільнення митця.

Відтак, через десятиліття, кінематографічне середовище стояло «муром» за Поланскі, над яким нависло оскарження у сексі з 13-літньою Самантою Ґейл. Подія трапилася 1977 у Каліфорнії, де секс з неповнолітніми трактують як ґвалтування. Поланскі став «героєм» гучного процесу, але перед завершенням кримінального розслідування втік з Штатів до Європи, аби уникнути тюремного ув’язнення.

Упродовж багатьох років побутувала думка, згідно з якою Полінскі став жертвою американського виміру справедливості, бо, мовляв, суддя, який мав провадити його справу, хотів нажити політичний капітал на покаранні режисера. На хвилі #MeToo, яка створила прецедент для публічних дебатів про сексуальне використання і сексуальне насильство щодо жінок, коли нарешті надано голос жертвам, коли почали вказувати пальцем і засуджувати винуватців, на справу Поланскі глянули з іншої точки зору. Багато хто поміркував собі, що захищаючи режисера, вчинив, принаймні легковажно та безвідповідально. І серед них Наталі Портман.

«Дуже переживаю з того приводу. Відчуваю себе відповідальною, бо тоді не обміркувала справи до кінця. Особа, яку я шанувала, підсунула мені петицію, кажучи, що сама підписала її… І я підписала: ясно, очевидно».

В інтерв’ю для BuzzFeed Портман запитали, чи теперішній скандал довкола Вуді Аллена спричинить кінець його кар’єри. Акторка відповіла, що дискусія триває на доволі незвичну тему.

«Мусимо розмовляти радше про те, чому Ілейн Мей не робить жодного фільму щороку. Чому Нора Ефрон не робить жодного фільму у рік? Де є жіноча версія Великого Ґетсбі? Чому у кіно не бачимо азіаток?»

Портман дотримується думки, що варто розмовляти не стільки про чоловіків, як про тих, чиї можливості, креативні задуми не були реалізованими, бо вони були або жінками, або мали інший колір шкіри, ніж білі, або ж неповносправними чи належали до спільнот ЛГТБ.

«Не хочу висловлюватися на тему того, чи це є сумно, чи ні, що особа, яка зробила 500 фільмів, не зробить жодного більше. Не мені про це говорити. І це не є тим, на чому мені найбільше залежить».