Коли слово справді зброя

У Львівському палаці мистецтв відбувся показ документального фільму «Олесь Гончар. Слово як зброя» режисерки з Дніпра Катерини Стрельченко

Катерина Стрельченко під час презентації фільму «Олесь Гончар. Слово як зброя» у Львові. Фото Йосипа Марухняка
Катерина Стрельченко під час презентації фільму «Олесь Гончар. Слово як зброя» у Львові. Фото Йосипа Марухняка

Словом можна підтримати, підбадьорити, надихнути, а можна поранити і навіть убити. Слово для письменника — не просто зброя, а професія, спосіб життя. Але далеко не кожному письменнику вдається жити і писати, не йдучи на компроміс із власною совістю. Олесеві Гончару це вдалося. Як? На це і багато інших питань є відповіді в документальному фільмі Катерини Стрельченко «Олесь Гончар. Слово як зброя», прем'єра якого мала відбутися 24 лютого 2022 року, але повномасштабне вторгнення росії в Україну цьому завадило.

У травні 2022 року Катерина Стрельченко вирушила в європейське турне, в якому фільм був презентований у 15 країнах: Словаччині, Польщі, Чехії, Литві, Угорщині, Естонії, Німеччині, Нідерландах, Франції, Швейцарії, Іспанії, Португалії, Італії, а також Грузії та Канаді. Настала черга подивитися цей фільм і українцям.

У фільмі зібрано багато архівних документів, документальних кадрів, спогадів людей, які знали Олеся Гончара, а також спогади його дружини пані Валентини і онучки Лесі. Крім того, є ігрові моменти — реконструкція акторами епізоду з раннього дитинства письменника. Актор Олег Олексішин грає моновиставу за щоденниками Гончара, яка органічно вплітається в загальну канву фільму.

На львівську прем'єру свого фільму приїхала режисерка Катерина Стрельченко, яка розповіла, наскільки їй було важливо зняти фільм про свого земляка — видатного письменника, громадського і політичного діяча Олеся Гончара, а також про те, як приймали фільм за кордоном. На запитання, чому саме про Олеся Гончара було вирішено знімати фільм, режисерка відповіла: «Мені хотілося, щоб людина була пов’язана з Дніпром — це моє рідне місто, — а по друге, зробила свій внесок в наближення нашої незалежності. І ще Олесь Терентійович мені нагадує мого діда, який був репресований у 1937 році…»

Щодо показів за кордоном, то пані Катерина каже, що глядачі реагували дуже емоційно, люди не розходилися після показу, обговорювали…

Знімальна група мала із собою кілька примірників роману Олеся Гончара «Собор», підписаного вдовою письменника Валентиною Данилівною. Робили аукціон. Найдорожче продали книжку в Женеві за 1 тисячу франків. Кошти збирали на підтримку ЗСУ. Львів теж доклався до цієї благородної місії - після показу і обговорення фільму глядачі задонатили нашим захисникам кілька тисяч гривень.