«Безумству хоробрих співаємо пісню!»

Похід на гору Пікуй, присвячений 103 річниці Злуки – Соборності України, планувався давно і ретельно. Організаторами виступили керівники юнацьких спортивно-туристичних секцій і «Пласту» з Рави-Руської, Жовкви та Куликова. Відповідно, у команді були підлітки-пластуни, чиї батьки довірили їх досвідченим інструкторам. І діти самих керівників «Пласту». Були серед нас і ветерани-туристи – люди з багаторічним досвідом сходження на вершини не лише України, але й Кавказу, Європи тощо.

Прогноз погоди нас не надто налякав. Ну подумаєш – «мінус» вісім і сніг! Тож поїхали. Почали сходження з села Біласовиця Закарпатської області. Падав лапатий сніг, навкруги просто казка зимова. Фотографували не лише на смартфони-айфони-фотоапарати, але й очима, намагаючись увібрати в себе і запам’ятати ці неймовірні зимові гірські краєвиди. Жодні фотографії і найкрасномовніші словесні описи не передадуть тих емоцій і душевного захвату й піднесення, які охоплюють, коли опиняєшся серед гір, дерев, річок, струмків. І все вкрите майже метровою білою сніговою периною.

Кілька привалів на перекуси і знову – вперед і вгору. З наближенням до вершини вітер посилювався, видимість погіршувалася. Було прийнято рішення підлітків з керівниками не вести далі і спускатися вниз. Піднятися на 1408- метровий Пікуй вирішили півтора десятка екстремалів, з яких десять таки дійшли, щоб відразу почати спускатися вниз і застерігати тих, хто ще не добрався, аби далі не йшли. Був не просто буревій, а шалена хурделиця, яка замітала сліди, збивала з ніг і лютувала так, наче вирішила за будь-яку ціну не дозволити гороходам полюбуватися зимовим Пікуєм.

Але варто було трохи спуститися вниз, як з-за сірих снігових хмар визирнуло сонце і ураган вщух. Ми ішли, бігли, їхали на «п’ятій точці», час від часу зупинялися знову ж таки на перекус, дякували Богу, що живі-здорові і ніхто не загубився, що було цілком ймовірно, адже видимість біля самої вершини була майже нульова.

Вже в автобусі, коли їхали додому, ділилися враженнями, будували плани на наступні походи і співали українських пісень.

Тим, хто застерігав нас від цього екстремального сходження, хочеться щиро подякувати за турботу і визнати певною мірою їх правоту, але… Ніде й ніколи я не переживала таких сильних емоцій, як в горах, долаючи сніг і вітер, крок за кроком наближаючись до вершини. І хай кажуть, що «розумний в гори не піде», проте ніхто з тих, хто був цієї суботи з нами, не проміняє пережите в горах на спокійне комфортне лежання на дивані.

Читайте також: «За травмовану ногу запропонували компенсацію - процедуру ламінування вій за 800 гривень...»