Передплатити

«Бабусю, до мене прийшов пес, ліг біля ніг і помирає...»

Сім’я львівських медиків Сандурських врятувала напівживого бездомного собаку. І готова віддати у добрі руки трьох симпатичних цуценят


У щасливих цуценят солодкі сни... Фото з домашнього альбому Сандурських

Коли все завершилося щасливо, знайомі цієї родини потім розповідали її главі, ендокринологу Марті Сандурській: «Знаєте, ця історія — наче різдвяна казка! Ваш онук не залишив бідолашну тваринку напризволяще, а разом з вами повернув її до життя. У наш час такий вияв доброти — велика рідкість…».

Історія і справді зворуш­лива. Кілька місяців тому Марта Володимирівна, вдова знаного обласно­го нейрохірурга Юрія Сан­дурського, захворіла на ковід. Як мовиться, світ їй був немилий. Аж тут зі спортмайданчика на ву­лиці дзвонить з поганою новиною її внук, студент Львівської політехніки Та­рас Яцкевич: «Бабусю, до мене прийшов якийсь пес, ліг біля ніг і помирає…»

„„Тарас Яцкевич із врятованою Касею. Фото з домашнього альбому Сандурських

За порадою домаш­ніх, Тарас поніс цю напів­живу, перелякану (видно, хтось її бив) дворнягу у ветеринарну клініку на ву­лицю Петра Панча. У тва­ринки весь час падала го­лова, здавалося, години її пораховано. Поза тим, лі­карі, зробивши цій знайді уколи, привели її до тями. Але коли юний рятівник поніс собаку додому, зі співчуттям сказали йому, що до ранку вона, мабуть, загине.

Тієї ночі пані Марта, якій у її тодішньому хво­робливому стані конче по­трібен був спокій, не мо­гла зімкнути очей.

— Не сплю, весь час слухаю, чи ще рухаєть­ся, чи ще дихає те песе­ня? — згадує лікар день появи бездомного собаки в її квартирі. — Але собач­ка потрохи «вилизалася», одужала. Ми її і лікували, і відгодовували. А потім ви­явилося, що наша гостя — вагітна. Через якийсь час Кася народила у нашому помешканні шістьох цуце­нят…

Якось Сандурські поїха­ли на відпочинок у Карпати і взяли зі собою все своє велике собаче товариство. «Багатодітну» маму грумер гарненько підстриг, і ко­лишня «доходяга» стала виглядати аристократич­но. Знайомі, які приходи­ли до лікарів у гості, не мо­гли натішитися собачкою і її непосидючими нащад­ками. Захоплені відгуки надходили і через соцме­режі, де опублікували фо­тографії цих живчиків. Ба­гато хто дзвонив і обіцяв розібрати щенят. Та взяли лише трьох із шести. Ре­шту змушені знову були привезти до Львова. Міс­цем проживання врятова­ної собаки і її трьох песиків досі залишається кухня у міській квартирі. М’яко ка­жучи, тіснувато…

Підстрижена Кася виглядає як фотомодель... Фото з домашнього альбому Сандурських

Пані Марта зверталася по допомогу до всіх львів­ських зоопритулків. Але в одних брати песиків від­мовлялися, а в інших умо­ви їх майбутнього прожи­вання виглядали такими жахливими, що лікарі Сан­дурські не можуть віддати туди своїх улюбленців на знущання.

— Світ озвірів… — зі­тхаючи, каже Марта Во­лодимирівна. — Деякі мої знайомі (а серед них є до­волі серйозні люди) ка­жуть: «То ти не знаєш, що робити? Відведи до лісу і там залиши!». Мені і на думку таке не могло спас­ти. Якби щось подібне зробила, очка тих зрадже­них песиків все життя, аж до гробу, стояли би пере­ді мною. Так не можна…

Донька пані Марти не раз виставляла знімки пе­сиків у Facеbook. Споді­валася, що їх — відгодо­ваних, щеплених, до того ж вельми милих Нусю, Ізю, Грицика — хтось із до­брим серцем візьме до себе на виховання. Але охочі чомусь не відгукну­лися. Спробуємо пошука­ти палких любителів тва­рин серед наших читачів. Контактні номери гос­подарів: Марта Володи­мирівна — (032) 252−84−80, внук Тарас — (073) 057−73−30. Єдина умова цих благодійників — соба­ки не повинні жити на лан­цюгу.

Читайте також: У Свинячій долині підібрала викинутого песика: сама шкіра й кістки, шерсті нема…