«Привіт, Covid!»

Улітку я брала інтерв’ю в одного відомого у Львові лікаря, який сказав мені таку фразу: «Якщо плануєте перехворіти на Covid-19, то зробіть це зараз». Я посміялася з цих його слів і, звісно ж, зі статті їх вилучила. І лише тепер зрозуміла, що він мав на увазі. Лікарні — переповнені, тож не факт, що навіть із важким перебігом пневмонії зможете туди потрапити. В аптеках уже є дефіцит багатьох ліків. А ПЛР-тести безкоштовно роблять лише пацієнтам із підтвердженим рентгеном запаленням легень. Тож якщо ви ще не хворіли, не гайте часу — вчіться робити уколи (не розраховуйте, що медсестра з поліклініки прийде до вас, «ковідного» хворого, додому) і відкладіть не менш ніж 7 тисяч гривень. У стільки обійдеться діагностика та амбулаторне лікування «ковідної» пневмонії.

12 жовтня, понеділок

Свекор прокинувся з болем у шиї і плечах. Подумав, що це знову остео­хондроз дає про себе знати — на ви­хідні їздив до родичів у село. Збирав волоські горіхи. Пригрівало сонечко, куртку розстібнув — от спину і «проду­ло». Призначив собі лікування: німе­сил внутрішньо, меновазин — зовніш­ньо. Раніше ці ліки допомагали. Але не цього разу.

14 жовтня, середа

Після сніданку у мене різко «скру­тило» живіт. Подумала, через фер­мерське молоко — рідко його п’ю, а тут вирішила до кави дві чайні ложки до­дати. Через годину прийняла таблет­ку но-шпи — нічого. За годину випила ще одну — жодного ефекту. На годин­нику — 22.00, а живіт і далі болить. Із жахом думаю про завтра. На завтра у мне заплановані три зустрічі, і я їх не скасовувала…

15 жовтня, четвер

Прокинулася зранку — ні болю, ні дискомфорту. У хорошому настрої їду на інтерв`ю. (Забігаючи наперед ска­жу: з моїми інтерв’юерами все гаразд — від мене не заразилися, оскільки поза домом я завжди ходжу у масці і намагаюся дотримуватися соціальної дистанції).

Увечері піднімається температу­ра у чоловіка. Скаржиться, що у ньо­го, так само як і у свекра, «крутять» су­глоби. Я починаю хвилюватися чи це, бува, не грип, адже ми ще не вакци­нувалися.

За три години утилізую цілу короб­ку одноразових хустинок — такий жах­ливий у мене нежить. Чхаю раз за разом. «Ні, це не грип — це застуда», — заспокоюю себе. Одягаю теплі шкар­петки і лізу грітися під ковдру.

16 жовтня, п’ятниця

Зранку нежить — як рукою зняло. І більше не чхаю. Це все мій улюблений чай з медом, лимоном та імбиром. Коли застуджуюся, п’ю його літрами — завжди допомагає…

Увечері чоловік міряє температуру — +39,5°С. У свекрухи — +38°С. Усі при­ймаємо парацетамол. При Covid-19 радять пити парацетамол. У нас, звіс­но, немає ковіду, але, зрештою, яка різниця, чим температуру збивати?

18 жовтня, неділя

Сьогодні неділя. Можна перегля­нути хороший фільм. Сидячи на дива­ні, заснути на перших кадрах і проки­нутися, коли вже йдуть титри… Стоп! Чому я цілий день почуваюся настіль­ки втомленою?

У свекра — висока температура і збивається лише на 1−2 години. Під­озрюю, що у нього може бути пнев­монія, хоча він зовсім не кашляє. Він вирішує зателефонувати своєму сі­мейному лікарю. Та зовсім не зди­вована, що їй телефонують в неділю о шостій вечора — приречено зітхає і просить перелічити всі симптоми. Призначає по телефону курс антибі­отика. «У вівторок прийдете до мене на прийом, і я вас «послухаю», — каже.

Увечері свекруха приносить пляш­ку з оцтом: «Ти відчуваєш якийсь за­пах?» Обережно нюхаю горловину пляшки. «Не дуже… Може, вивітрив­ся?».

Уночі довго не можу заснути. Ду­маю про те, чи може у мене бути ковід. Я чомусь, як і більшість людей, була переконана, що це може трапитися з ким завгодно, тільки не зі мною. Із березня працюю дистанційно, не ви­ходжу з дому без маски, намагаюся не користуватися громадським тран­спортом, постійно мию руки з ми­лом… Але хтось із нас десь таки «про­коловся».

19 жовтня, понеділок

Перше, що роблю після пробу­дження, — перенюхую всі креми, лось­йони і парфуми. На кухні нюхаю чор­ний перець, лимон, мед… Нічого. Ну от, «припливли». Більш яскравого симптому COVID-19 годі й шукати.

«У мене ковід», — спокійним тоном повідомляю свекру. «А у мене тоді що?» — запитує той здивовано. «Не знаю. Напевно, остеохондроз».

По обіді у мене починає боліти го­лова і болить наступні 86 годин. Без­перервно. Знеболювальне не допо­магає — лише злегка притуплює біль. Телефоную своїй сімейній лікарці. Каже, що, швидше за все, це ковід, але закликає не хвилюватися, бо у мене, мовляв, легка форма. «А лікува­тися чим?» — запитую. «Симптоматич­но». Я трохи кашляю, тож лікар при­значає мені таблетки.

20 жовтня, вівторок

Цілий день мене кидає то у жар, то у холод. Відчуваю страшенну втому — наче мною «помили» підлогу і вико­ристали замість катка при укладці ас­фальту. Працювати не можу. Навіть до туалету дійти — подвиг. Відчуття — ніби отруїлася зіпсутим тортом і перебра­ла з алкоголем. Температура +37,4°С. Таку не можна збивати. Але лікувати­ся чимсь треба. Чую, як сімейний лі­кар по телефону призначає моїй све­крусі антибіотик. Може, і мені попити? Антибіотики вірус не лікують, але мені страшно, тож я готова зараз випити яку завгодно таблетку… Наступні чо­тири дні у мене жахливо болить шлу­нок. До цього часу я не знала, що таке біль у шлунку. Тепер знатиму.

Сімейний лікар на прийомі вислу­хала у свекра хрипи у легенях. Ске­рувала його на ІФА-тест (чому від­разу не на ПЛР? «Процедура така», — розвела руками медик) і записала на рентген легень. Але черга на це об­стеження — довжелезна, тож зробити його він зможе лише через… 13 днів! «Хочете швидше — зверніться в іншу поліклініку», — порадила лікар.

Телефоную у реєстратуру я, бо све­кру через задишку складно говорити. До цього задишки у нього не було. На тому кінці дроту пані зі сумом спові­щає, що рентгенапарат у них зламав­ся, і скеровує в іншу поліклініку. «Але рентгенапарати у поліклініках — старі, — додає на диво дружелюбним тоном. — Звернулися б ви краще у приватну клініку».

22 жовтня, четвер

Потрібен пульсоксиметр — прилад, який вимірює сатурацію (рівень наси­чення крові киснем). Терміново. Але в аптеках його не продають. І у мага­зинах медтехніки теж. Виявляється, сьогодні це — дефіцитний товар. За­мовляю по інтернету зі складу однієї з аптечних мереж. Обіцяють достави­ти завтра у найближчу аптеку. В умо­вах пандемії — дуже потрібна річ. Не пошкодували, що виклали за неї 735 гривень.

Записати свекра на цифрову рент­генографію у приватну клініку вияви­лося нескладно. Це на «модний» КТ легень черги — на 7−8 днів уперед. А рентген можна зробити навіть у день звернення. Крім того, таке обстежен­ня — майже у чотири рази дешевше.

Наші побоювання підтвердилися: у свекра — лівобічна пневмонія. З ре­зультатами обстеження пішов на при­йом до сімейного лікаря. Сімейний нарешті виписав йому скерування на безкоштовний ПЛР-тест.

Від нинішнього дня він отримува­тиме по п’ять уколів на день, зокре­ма дексаметазон — єдиний препа­рат, який, за твердженням експертів ВООЗ, допомагає у випадку важких форм Covid-19.

23 жовтня, п’ятниця

Зранку свекор здав ПЛР-тест. Роз­повідає: у черзі з ним стояло чоловік сто — і старі, і молоді, і діти. У масках були не всі.

Прийшов результат ІФА-тесту. Не­гативний.

Протягом дня сатурація у свекра постійно знижується. Увечері — аж до 89. Це дуже тривожна ознака. При та­кій сатурації пацієнт підлягає госпіта­лізації. Але не в умовах пандемії. Те­лефонуємо його сімейному лікарю. Та каже: якщо знайдемо місце у лікарні, то вона випише скерування. Бо місць немає.

24 жовтня, субота

Свекру знову стає гірше. Сатурація — 84−86. Частота вдихів за хвилину — 36. А все, що більш ніж 30, є показан­ням до лікування у стаціонарі.

Увечері обдзвонюю знайомих ліка­рів по «ковідних» лікарнях — жодного місця у чоловічих палатах. Лікарі ра­дять: «Якщо буде зовсім кепсько — ви­кликайте „швидку“. До ранку, може, місце десь і звільниться. А поки яко­мога частіше провітрюйте кімнату, і хай лежить на животі».

Із цього дня за порадою лікарів ми всі почали приймати препарат цинку і розріджувач крові. З наступного дня свекор поволі почав іти на поправку. Пізніше сімейний зізнається йому: не думала, що вийде з цього стану…

28 жовтня, середа

Сьогодні стало відомо, що резуль­тат ПЛР-тесту у свекра позитивний. Мені стало цікаво, як на це відреа­гує мій сімейний. «Пневмонії у вас не­має, тож я можу скерувати вас лише на ІФА-тест як контактну особу», — за­пропонувала альтернативу лікарка.

ІФА-тест — дешевший метод діа­гностики, але й менш чутливий. Зате дозволяє розвантажити державні ла­бораторії. У мене є вибір — витрати­ти 1500 гривень на тестування у при­ватній лабораторії, яке ні на що (крім статистики) не впливає, адже лікар­няний мені не потрібен, або витрати­ти ці гроші на фрукти. Обираю остан­нє.

6 листопада, п’ятниця

Сімейний лікар мого свекра за­крила йому лікарняний і порадила ще 14 днів провести на самоізоля­ції. Керівництво у свекра виявило­ся лояльне (а можливо, просто бо­їться заразитися) і дозволило йому ще два тижні не виходити на роботу. Повторного ПЛР-тесту не здавав. У пріоритеті — пацієнти з підтвердже­ною пневмонією в активній стадії за­хворювання.

Лікарняний закривають, якщо з мо­менту появи перших симптомів ми­нуло 10 днів і протягом трьох днів по­спіль симптомів немає. Я перечитала офіційний документ, яким керуються сімейні лікарі, закриваючи пацієнтам лікарняний. Які конкретно симптоми повинні бути відсутні, у ньому не вка­зано. Очевидно, йдеться про респіра­торні прояви — високу температуру і кашель. Мій свекор узагалі не кашляв, а температура з моменту, коли розви­нулася пневмонія, у нього, навпаки, була знижена — 35,5°-36°.

11 листопада, середа

Загалом ми всі почуваємося добре. Але Covid-19 ще нагадує про себе — надмірною пітливістю, втомою, голо­вним болем, безсонням і тахікарді­єю. Лікарі кажуть, що це — нормально і такі симптоми ще можуть зберігати­ся кілька місяців… Нюх у мене наразі не відновився.

Замість P. S.

Свекор пішов купити хліба. Зро­бив зауваження літній жінці, яка за­йшла у магазин без маски. Та у від­повідь… плюнула на нього і урочисто повідомила, що таких «дурних як він — пів поліклініки». Гонорово вийшла з магазину і так само без маски сіла у маршрутку…

За даними Міністерства охорони здоров’я України, за станом на ранок середи, 11 листопада, в Україні зафік­сували 10 тисяч 11 нових підтвердже­них випадків Covid-19 та 191 леталь­ний випадок.