«Ліна Костенко – Жанна д’Арк української літератури»

19 березня Ліні Костенко виповнюється 85 років. Цього дня у місто Лева, в Палац культури ім. Гната Хоткевича, завітають сестри Тельнюк з поетичною виставою за творами Ліни Василівни — “Інкрустації”. Галина Тельнюк розповіла “ВЗ” про своє знайомство з великою поетесою, як із сестрою почали писати пісні на її твори та яка публіка відвідує виставу за творами Ліни Костенко.

— Ми з Лесею росли на віршах Ліни Костенко, — каже Галина Тельнюк. — Батько (письменник Станіслав Тельнюк. — О. Г.) поважав і любив Ліну Василівну. Наголошував, що це знакова постать в українській літературі, наша Жанна д’Арк. Висота поезії Ліни Костенко залишилася з нами на все життя. У 1990 році, після смерті батька, ми відкрили його щоденники і дізналися про ще одну грань Ліни Костенко. Батько писав, що Ліна Василівна гіпнотизувала своєю красою. Зараз поетесі 85, а її гордій поставі, темпераменту і світлому розуму можна позаздрити.

Пам’ятаю роки, коли творчість Ліни Костенко була табуйована. Коли вчилася у школі, до нас прийшов хлопець-практикант. Викладав українську мову і літературу. Тільки зараз я до кінця усвідомила сміливість цього чоловіка. Він зайшов у клас київської школи зі словами: “Для мене, хлопця зі села, який вступив у педінститут, стали величезним відкриттям вірші Ліни Костенко. Хто з вас знає цю поетесу?”. Знали одиниці (серед них була я). Він почав читати поему “Маруся Чурай”... Ми завмерли, це була зовсім інша література, не така, як у радянських підручниках. З її творів починається закоханість у світ української літератури — це сходинка у вищий вимір поетичного мистецтва.

— Коли ви працювали на Українському радіо, то влаш­тували в ефірі читання віршів Ліни Костенко. Заборони на поезію Ліни Костенко не дія­ли?

— Це був кінець 80-х, у повітрі витала незалежність, голос Ліни Василівни звучав особливо потужно. Ліна Костенко отримала Шевченківську премію, запрошувати її на ефіри вважалось престижно. Ліна Василівна почала виступати за кордоном на літвечорах. Українська діаспора запам’ятала її сміливими фразами, мовляв, приїхала сюди не гроші заробляти, а нести слово правди про радянську долю України. Вона чи не єдина, хто міг собі це дозволити за статусом і життєвою позицією.

— Пригадуєте ваше знайомство?

— Ліна Василівна, мабуть, пам’ятає нас з Лесею, ще коли ми були малі. Але свідоме знайомство (з мого боку) відбулося на початку 90-х. Випадково зустрілися в Будинку вчителя, розговорилися, стільки спогадів назбирали про батька...

— Скільки у вас пісень на вір­ші Ліни Костенко?

— Зо два десятки. Коли тільки починали писати пісні, обирали найскладніші твори Ліни Василівни, такі, як “Голгофа”.

— Хто вигадав поставити виставу за творами поетеси?

— «Інкрустації» — наш спосіб сказати «люблю» Ліні Василівні. П’ять років тому до нас звернулася Ліда Вовкун (актриса, народна артистка України. — О. Г.) з тим, щоб написати музичний супровід до вистави. Якраз наближався ювілей Ліни Василівни. Ми обговорили ідею з пані Ліною: вона хотіла, аби звучали нові її поезії. Але Ліда Вовкун, яка є розробником ідеї, наполягла, що повинні звучати вірші різних періодів життя поетеси. Ліда на сцені не грає роль Костенко, а відображає внутрішні переживання кожної жінки, що сидить у залі: піднімається тема кохання, Бога, громадянської позиції... Це маленькі пастелі-замальовки життя кожної з нас.

Минулоріч 18 лютого ми скасували постановку через розстріли на Майдані. Сиділи, заблоковані у Молодому театрі на Проїзній, в епіцентрі подій. З жахом бачили, як під’їжджають «швидкі», крізь дим біжать люди... А в наших думках — слова Ліни Василівни. Події та вірші накладалися одне на одне, наче у сюрреалістичному сні.

— Яка публіка приходить послухати Ліну Костенко в “Інкрустаціях”?

— Молодь, переважно російськомовна. П’ять років поспіль щомісяця вистава йде у Молодому театрі — і кожного разу зал пов­ний. Є діти, які приходять всьоме, увосьме — підходять після вистави: “А в останньому блоці ви прочитали нові вірші”. Вони, вісімнадцятирічні, цитують Ліну Василівну.