Назар ФЕДЮК: «Скрипаль без добротної скрипки — що солдат без зброї»

На його виступи приходять не лише однокурсники, щоб підтримати товариша, а й учні музичної школи імені Соломії Крушельницької, щоб повчитися. Почесне “право” давати такі майстер-класи Назар Федюк завоював не лише талантом від Бога, а й наполегливою працею і неймовірною любов’ю до музики.

— У свої 22 роки ви лауреат і дипломант 22 міжнародних конкурсів. Тобто це одна перемога на рік? То коли ж ви тоді вперше взяли до рук скрипку?

- Коли мені було п’ять років, бабуся відвела мене до музичної школи. У дитячий садочок не ходив, а щоб мене чимось зайняти, бабуся вирішила, що я маю навчитися грати на скрипці. Вдома була мамина скрипка, я намагався з неї “видовбати” якісь звуки. А щоб я інструмент остаточно “не добив”, йому знайшли застосування (сміється. — Г. Я.). Оскільки мені ще не було семи років, не хотіли брати до цієї музичної школи. Але бабуся вмовила, і мене зарахували з піврічним випробувальним терміном.

- Коли вперше виступили на конкурсі і чи перемогли на ньому?

- Мій перший конкурс був в Украї­ні, у Запоріжжі. Я ще тоді вчився у школі імені Соломії Крушельницької, мені виповнилося 13 років. Перший конкурс був своєрідним випробуванням — мороз надворі тріщав до мінус 30. З жахом згадую ті умови, у яких ми жили. Я став на конкурсі дипломантом, тож усі побутові проблеми автоматично відійшли на другий план (сміється. — Г. Я.).

- Не страшно було самому їхати так далеко?

- Зі мною їздила мама. Та й не лише на цей конкурс. Мама завжди мене супроводжує, куди би я не їхав, вона — моя підтримка, порадник, друг...

- У музичній десятирічці вчилися з першого класу?

- Ні. Спочатку вчився у Стрию у Лесі Огурцової, пізніше ми переїхали до Львова, і я вчився у семирічній музичній школі у викладача Олександри Шніцар. І Леся Миколаївна, і Олександра Федорівна стали тими педагогами, які зуміли навчити не лише любити музику, а й зробити її сенсом мого життя. Коли вступив у школу імені Соломії Крушельницької, почав відвідувати симфонічні ранки у філармонії. Вже тоді мріяв, щоб виступити на цій сцені. Моя мрія здійснилася.

- Не було шкода себе, коли хлопці ганяли м’яча, а вам у цей час доводилося займатися музикою?

- Мене ніхто ніколи не змушував займатися музикою. Але і м’яча мав час поганяти з друзями.

- А зараз — репетиції, концерти, навчання у консерваторії — усе забирає багато часу. Як викроюєте час на особисте життя?

- Моя дівчина також музикант. Тому нам легше порозумітися, вона розуміє, скільки часу треба віддати репетиціям і скільки залишається для нас.

- Для участі у конкурсах за кордоном консерваторія виділяє гроші чи держава?

- Ніхто. Завжди було важко взяти участь у престижних конкурсах, бо, окрім таланту, ще треба мати фінансову підтримку. На першому курсі мріяв поїхати на конкурс у Дрезден. Попри те, що отримую президентську стипендію, гроші на мою поїздку збирала вся родина. Розумію, що зараз в Україні складна ситуа­ція. Але й чотири роки тому про мистецтво ніхто не дбав. Студентам за кордоном у цьому питанні легше — їхні навчальні заклади зі свого фонду виділяють кошти на такі заходи.

- Піаніста-акомпаніатора також возите за свій рахунок?

- Аякже!

- Якщо перемагаєте у конкурсі, на вас, окрім звання, чекає ще й грошова винагорода?

- Так, на більшості конкурсів передбачено грошову винагороду.

- То з цих грошей можете щось відкласти на наступний конкурс?

- Не можу. Бо цих грошей не завжди вистачає погасити борг за попередній.

- А скрипку, таку, на якій не соромно зіграти, можете купити?

- Наразі не можу. Скрипаль без власної добротної скрипки — що солдат без зброї. Порядна скрипка коштує від 250 тисяч євро. А до скрипки ще потрібен смичок, вартість якого від 20 тисяч євро. Плюс струни. Тому на конкурси я їжджу з позиченою скрипкою.

- Ви брали участь у майстер-класі Олега Криси? Не хотіли би стати учнем маестро і виїхати назавжди до США?

- Ні. Співпрацювати з Олегом Крисою для мене — велика честь. Але я не бачу себе поза межами України. Я народився і виріс на цій землі. Мрію, щоб мене визнав світ, але виступати на конкурсах і перемагати хочу для України. Вже 10 років навчаюся у професора Володимира Заранського, і у цього чудового викладача хочу продовжити навчання у Музичній академії, адже рівень львівської скрипкової школи дуже високий.

Розмовляла Галина ЯРЕМА.