900 гривень зі скарбнички – для дяді Саші

Вона почула про нього по телебаченню. Розплакалась. Та вже за мить дванадцятирічна Віта Шевчук з Меденичів Дрогобицького району вирішила, що гроші, які вона цілий рік збирала, віддасть дяді Саші. Олександр Косолапов — боєць батальйону «Айдар», родом зі Щастя Луганської області. Шість місяців тому був важко поранений на сході. Нині перебуває на лікуванні у львівському військовому шпиталі. Переніс кілька складних операцій. Нині в «Айдарі» служить син 50-річного чоловіка — Володя. До Львова перебралися його дочка і невістка. Обоє з дітьми... Переселенці.

На канікулах Віта з Меденичів разом з батьком провідала пораненого солдата. Журналіст «ВЗ» поспілкувалася з волонтеркою Оленою Павлось, яка доглядає за бійцем-«айдарівцем», та з батьками дівчинки.

Олена Павлось розповідає, у п’ятницю Сашкові зробили ще одну операцію. Поставили апарат, який відкачує рідину. Уже скоро його знімуть і Сашка підніматимуть на ноги. «Все буде гаразд!» — каже пані Олена. Олена Павлось — викладач інституту менеджменту. Увесь вільний час проводить у шпиталі. Волонтерка розповідає про 12-річну дівчинку, яка разом з батьком прийшла до Олександра Косолапова і віддала йому свої кишенькові заощадження. Гроші протягом року дівчинка збирала на новий телефон. «Спершу ми її відмовляли, — каже волонтерка. — Батько сказав, що там близько 900 грн. Але вона витягнула скарбничку-песика і твердо заявила: «Я вирішила віддати гроші дяді Саші. Вони йому більше потрібні, ніж мені. Заради цього сюди приїхала. А телефоном я можу й старим користуватися...».

Батько Віти — пан Василь — колишній правоохоронець, чорнобилець. Нині на пенсії. Мама — пані Люба — працює у Дрогобичі на «Водоканалі». У родині ще є 23-річний син. «Дочка весь час мене запитувала: «Коли ми поїдемо у госпіталь?» — розповідає пан Василь. — Нарешті на канікулах ми поїхали до Львова. Віта напекла кексів для солдатів, взяла зі собою скарбничку. Я взяв трохи меду до чаю...». У скарбничку дівчинка збирала і по 25 коп., і по 50 коп. Іноді батько зекономить на проїзді — віддасть гривні доньці, іноді мама прийде з магазину, решту віддасть Віті. Вона все кидала у скарбничку, ось і назбиралося.

Батько ніяковіє і каже, що їхній візит мав бути таємний, не хотіли з дочкою такого розголосу. Пан Василь розповідає, донька була дуже задоволена, що їй вдалося поспілкуватися із захисниками України. «У шпиталі ми побачили життєрадісних хлопців, які не надто переймаються своїми болячками, — каже пан Василь. — Нині Віта запитує, коли поїдемо до солдатів знову».

Цікавлюся у батьків, ким їхня донька хоче бути у майбутньому.Пані Люба каже, Віта мріє стати медсестрою. Добре орієнтується у ліках. Вдома усі таблетки в аптечці поскладає, тримає порядок. Раджу мамі ставити планку вище: аби донька у перспективі здобула фах лікаря. Україні такі лікарі дуже потрібні.