Батько п’яти дітей віддав на фронт «Мерседес»

У четвер, 20 листопада, зі Львова у прифронтовий Новоайдар, що на Луганщині, відправилася “крута” біла іномарка з номерним знаком “АТО”. У салоні — бронежилети, матраси, теплий одяг, інша амуніція та продукти для наших воїнів, які захищають Україну від терористів. Цей “Мерседес Бенц” (на авторинку за нього можна було б виручити до 10 тисяч доларів) з власного гаража добровільно віддав для оборонних потреб видавець релігійної літератури, журналіст за фахом Володимир Громик. Рішення прийняли на сімейній раді, разом із дружиною і п’ятьма дітьми.

— В Україні біда — чужинці топчуть наші донецькі степи, — розповідає пан Володимир, інвалід ІІ групи з дитинства. — За станом здоров’я я не можу взяти до рук зброю, а мої сини за віком ще не можуть бути солдатами. Хочу, щоб мої діти жили у вільній Україні. Тому вирішив долучитися до боротьби за неї. Хтось на передовій жертвує задля країни життям, я ж вирішив віддати для її потреб свій автомобіль. Вважаю це християнським, патріотичним обов’язком. Авто зараз потрібне більше для фронту, ніж мені. Дарую його зі щирою душею. Вважаю, що у цей нелегкий час претендувати на якусь розкіш недоречно...

Щоб не їхати на Донбас порожняком, на Яворівському полігоні у подарований “Мерседес” завантажили необхідне бойове спорядження. Пан Володимир передав ще й духов­ну продукцію — ікону і частину 3-тисячного тиражу брошурок “Молебень та молитви за Україну в часі війни”, які видав разом з отцем Зіновієм Хоркавим.

— Гадаю, вони стануть у добрій нагоді не тільки учасникам АТО, а й місцевому населенню, яке просить Бога, щоб їх захистив, — каже меценат...

Задум подарувати машину для воїнів у Володимира Громика виник після розмови з богословом Михайлом Перуном, який водночас є волонтером у зоні АТО. Від нього дізнався, що наші хлопці гостро потребують транспорту, яким можна було б швидко доставити з прифронтової зони продукти, ліки, інші речі першої необхідності, використати його для оперативних штабних потреб. Почувши про це, видавець запропонував своє авто. Воно, хоч і не броньоване, зате “на ходу”, швидкісне — спокійно розганяється до 160 км/год. За потреби легко відірветься від переслідувачів. Господар каже, що не проти, якщо його легковик воїни перефарбують у камуфляжний колір.

У журналістських колах виходець з Турківщини Володимир Громик відомий як редактор газети для християнської молоді “Вірую!”, видавець іншої релігійної літератури. Його дружина Ольга — магістр богословських наук, закінчила Варшавський інститут ім. Кардинала Вишенського, Львівську академію друкарства, зараз редагує газету “Твоя щаслива родина”. Донька Катерина — лікар-інтерн, подарувала батькові двох внучок. Найстарший син Роман — студент Болонського університету в Італії, хоче стати дипломатом. Два середульші сини, п’ятикласник Маркіян, третьокласник Андріян, навчаються у Львівській спеціалізованій школі №5 з поглибленим вивченням англійської мови. Найменшенькому, Володимиру, — два роки. Перед від’їздом сімейного “Мерседеса” на фронт школярики Громики малювали картинки, складали казочки, щоб з оказією передати їх воїнам...