Поезія чи футбол?

Комедія “Король стрільців”, яку сьогодні презентує Театр ім. Марії Заньковецької, вперше була поставлена в Галичині фатального 1939 року. Попри гумористичний складник, “Король стрільців” містить глибоку іронію, вказує на больові точки та хиби українства. Минуло 75 років, а персонажі п’єси досі ходять вулицями Галичини: поет-ідеаліст Ґєник, який не має грошей на видання власної збірки, директор фабрики Бас, який воліє вкладати гроші виключно у “справу майбутнього” — футбол, підприємливий Славцьо, який покинув науку задля “реальної справи” — молочарні — і тепер припрошує покупців: “Сметанка свіжа, пишна, вітамінова”, підсовуючи натомість кисле молоко...

«Така вже українська нація: що не хлоп — то поет, мученик, революціонер. А треба ж підприємців”, — зітхає герой п’єси Славцьо. Він молочар в одному з містечок-курортів на Гуцульщині 30-х років ХХ століття. Славцьо обіцяє одружитися з гуцулкою Анничкою, але “клини підбиває” до дочки директора батогової фабрики пані Іри. У директора Баса ж грошей “кури не клюють”, хоча старий регулярно вливає їх в Українське товариство футболу. Тож коли директор-меценат виписує зі Львова “короля стрільців” серед футболістів, правого нападника Євгена Скакуна, Славцьо провертає авантюру. Молочар підміняє “надію українського спорту” своїм приятелем зі шкільної парти — львівським поетом Ґєником. “Це ж ошуканство! Я не вмію грати у футбол”, — обурюється поет. “Та ти хоч захворій, хоч ногу зламай, а посади тримайся”, — вмовляє Славцьо товариша.

Друга назва п’єси “Муза в офсайді”. Усе в ній пронизано протиставленням масовості футболу і елітарності мистецтва. Репліки акторів можна розбирати на цитати. “Я його шукаю, а він мене... Ми така нація, що вічно себе шукаємо”, — ніби ненароком говорить помічник директора доктор Кліщик. Він прописує футболіста-самозванця Ґєника працівником фабричної бухгалтерії, мовляв, “там такий безлад, що ніхто й не розбереться” і нараховує “королю стрільців” захмарну зарплату — 3000 злотих. “То ви інтелігент? Це погано”, — зітхає директор Бас, дізнавшись, що “надія українського спороту” Ґєньо Скакун навчався в гімназії. “Мрію, що наступне покоління не будуть оцінювати забитими голами, а тільки кількістю виданих книжок”, — каже поет Ґєник, погоджуючись на авантюру задля видання своєї збірки віршів. “Зараз такий час, що треба бути твердим, як камінь, а впертим, як віслюк”, — повчає друга Славцьо. Як викрутиться нещасний Ґєньо зі скрутної ситуації? Чи помітить директор Бас підміну? Кому з героїв дістанеться “завидна наречена” пані Іра? Про це глядач дізнається, завітавши до заньківчан 9 та 10 жовтня о 18.00.